Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Загальна інформація про школу

Наукове поле фінансової науки досить широке й багатоаспектне. Воно включає сфери державних (публічних), корпоративних і міжнародних фінансів, фінансів домогосподарств, страхування і фінансовий ринок, які суттєво різняться за призначенням, організацією й засадами функціонування. Кожна сфера, забезпечуючи відповідні потреби економіки, держави й громадян, має важливе значення. Водночас ключова роль у фінансовій системі належить державним фінансам, через які у процесі розподілу та перерозподілу частини вартості ВВП відбувається реалізація державної фінансової політики, спрямованої на економічне зростання та підвищення рівня добробуту населення. У цьому контексті ключовими напрямами дослідження науково-освітньої школи з публічних фінансів є:

  • спрямування і складові, інструменти, важелі й механізми реалізації фіскальної політики держави;
  • бюджетна політика у контексті макрофінансової стабілізації;
  • податки та їх адміністрування, оптимізація податкової системи, податкова реформа;
  • раціоналізація системи та механізмів фінансування видатків бюджету та фондів цільового призначення;
  • оптимізація рівня і механізмів дефіцитного фінансування державних видатків;
  • формування ефективно функціонуючої бюджетної системи, зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування;
  • управління державним боргом, взаємовідносини з міжнародними кредиторами;
  • бюджетний та податковий ризик-менеджмент.

Українська науково-освітня школа публічних фінансів сформувалася на кафедрі фінансів КНЕУ у 80-ті роки минулого століття. Її ключовими ознаками є два аспекти дослідження публічних фінансів. По-перше, глибинне проникнення на основі методологічних підходів, заснованих на філософському підґрунті, в сутнісні характеристики ключових категорій публічних фінансів – податків, бюджету, державного боргу, – що дозволяє сформувати надійну теоретичну основу для побудови ефективної системи управління державними та місцевими фінансами. По-друге, теоретико-прикладне дослідження проблематики вироблення та реалізації фінансової політики держави, спрямованої на забезпечення макроекономічної стабільності й сприяння економічному зростанню. У цьому контексті усебічно досліджувалися як проблеми України, так і досвід країн із розвиненою ринковою економікою, на основі чого визначалися завдання і напрями фінансової стратегії й тактики розвитку молодої української держави.

Детальніше 

Враховуючи, що ключова роль в системі державних фінансів належить податкам, основні зусилля представників наукової школи були зосереджені на дослідженні проблематики оптимізації податкового навантаження. Одержавлена за допомогою податків частина вартості національного продукту набуває певною мірою специфічного самостійного руху в межах фінансової системи і в подальшому активно використовується в процесі реалізації фіскальної політики держави. При цьому податкам, як і фінансам у цілому, притаманна чітко виражена суперечливість взаємовідносин між їх платниками, державою і споживачами суспільних благ. Відповідно, доведено, що вирішення завдання формування збалансованої податкової системи має засновуватися на узгодженні інтересів усіх суб’єктів. Спроби вирішення проблем у податковій сфері чи то на основі необґрунтованого зниження загального рівня податкового навантаження  з метою сприяння розвитку економіки (як це тривалий час спостерігалося в Україні), чи то шляхом посилення податкового тиску у кризові періоди не дали, не дають і не можуть дати очікуваних задекларованих результатів. Необхідно при вирішенні податкових проблем засновуватися на демократичному механізмі стримувань і противаг, який передбачає максимально можливе узгодження інтересів усіх сторін.

Важливе місце у доробку науково-освітньої школи займає проблематика оптимізації системи видатків державного і місцевих бюджетів. З початку 2000-х років у наукових публікаціях неодноразово зверталася увага на необґрунтоване зростання в Україні видатків на реалізацію управлінських функцій держави, на розрив між декларативним соціальним спрямуванням бюджету та реальними фінансовими можливостями держави, на неприпустиме зниження активної ролі держави у інвестиційному процесі з метою сприяння розвитку економіки. З метою оптимізації структури видатків пропонувалася розробка фінансової стратегії української держави з визначенням відповідних пріоритетів в економічній та соціальній політиці. В частині дефіцитного фінансування державних видатків наголошувалося, що воно має мати зважений характер відповідно до потреб і  наявних ризиків. Відповідно, порогові показники рівня бюджетного дефіциту та державного боргу до ВВП мають враховувати як прийняті у світовій практиці обмеження (2-3% і 60%), так і реалії розвитку економіки та фінансового стану конкретної країни. Стосовно джерел боргового фінансування аргументована доцільність надання переваги зовнішнім державним позикам (у першу чергу від міжнародних фінансових інституцій), які сприяють зростанню фінансового потенціалу. Залучення внутрішніх позик є доцільним тільки у таких межах, що не допускають відволікання ресурсів від реального сектору економіки.

Значна увага у дослідженнях з проблематики наукової школи приділена питанням розвитку місцевих фінансів, оптимізації будови бюджетної системи та раціоналізації міжбюджетних взаємовідносин. Однією з причин нинішньої політичної кризи в Україні є зацентралізована бюджетна система. Причому проблема не стільки у невиправданих пропорціях між державним і місцевими бюджетами, скільки у розриві (до 20 відсоткових пунктів) між власними й делегованими повноваженнями місцевої влади і власними та закріпленими дохідними джерелами місцевих бюджетів. Саме надмірна централізація коштів в державному бюджеті призвела до того, що понад 90% місцевих бюджетів є дотаційними, а рівень дотаційності сягає 60, а то й 80%. Система бюджетного регулювання, що заснована на дотаціях вирівнювання, фактично сформувала ідеологію «бюджетного комунізму», при якій  у органів місцевої влади не має ні можливостей, ні стимулів до раціонального господарювання і сприяння регіональному розвитку. Вкрай шкідливою виявилася й казначейська система касового виконання державного та місцевих бюджетів з концентрацією коштів на єдиному казначейському рахунку, що суттєво обмежила права як органів місцевої влади та управління, так і розпорядників бюджетних коштів. Таким чином, є всі підстави констатувати, що частині побудови бюджетної системи та формуванні місцевих фінансів реформи, що здійснювалися з набуттям незалежності, носили антиринковий характер і були спрямовані на посилення центральної влади. Варто зазначити, що навіть в умовах адміністративної економіки рівень фінансової автономії та відповідальності місцевої влади був набагато вищий. Саме це спричинило гальмування впровадження в бюджетний процес на державному і місцевому рівнях новітніх бюджетних технологій, без чого неможливе формування сучасної системи державних фінансів.

У науковому вимірі важливою віхою у формуванні та розвитку ідей школи стало видання у 1992 р. В.М.Суторміною, В.М.Федосовим,  В.Л.Андрущенком монографії «Держава – податки – бізнес (із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки)», в якій усебічно досліджено питання розвитку податкових систем у світі та визначені засади й напрями імплементації накопиченого досвіду в нашій країні в умовах формування основ ринкової економіки. Вагомим внеском у розвиток ідей школи стало видання у 2002 р. монографії В.М.Федосова, В.М.Опаріна, С.В.Льовочкіна «Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями», у якій була оцінена результативність проведених у 90-х роках минулого століття фінансових реформ та визначені стратегічні завдання розвитку фінансової системи України, націлені на забезпечення сталого економічного зростання. Оформлення науково-освітньої школи з публічних фінансів набуло завершеності із виданням у 2010 р. за загальною редакцією В.М.Федосова  монографії «Фінансова думка України» (у трьох томах). Також важливим кроком стало видання у 2013 р. колективної монографії за загальною редакцією В.М.Опаріна «Інновації у фінансовій сфері», в якій оцінені завдання, передумови та проблеми запровадження новітніх фінансових інструментів та технологій в управління публічними фінансами.

В освітньому вимірі можна виділити три етапи розвитку школи. Перший – видання за редакцією В.М.Федосова, В.М.Суторміної, С.Я.Огородника в 1991 р. першого на теренах колишнього СРСР навчального посібника «Государственные финансы», в якому були сконцентровані основні ідеї та положення наукової школи. Другий – формування в середині 90-х років у зв’язку з ринковою трансформацією економіки нового навчального плану підготовки фахівців за спеціальністю «Фінанси і кредит», в процесі якого були виділені нові навчальні дисципліни та розроблені їх програми: «Податкова система», «Податковий менеджмент», «Бюджетна система», «Бюджетний менеджмент», «Місцеві фінанси», «Управління державним боргом» та інші. Кафедрою були видані за редакцією В.М.Федосова перші в Україні підручники «Податкова система України» (1994 р.) та «Бюджетний менеджмент» (2004 р.) Третій – формування вперше в Україні на початку 2010-х років на основі результатів наукових досліджень комплексу принципово нових інноваційних навчальних дисциплін – «Фінансова думка України», «Фіскальна політика», «Макрофінансовий аналіз», «Макрофінансове планування», «Макрофінансовий ризик-менеджмент», «Державний фінансовий контроль», «Фінансова інфраструктура», які відповідають сучасним вимогам до управління публічними фінансами.

Наявність на кафедрі фінансів, яку очолює професор В.М. Федосов, потужного наукового осередку, що складає основу української науково-освітньої школи публічних фінансів, дало можливість збагатити фінансову науку. Наукові здобутки кафедри фінансів є вагомими і визнаними як в Україні, так і за її межами. Це зробило її провідною в Україні в галузі фінансової науки, а на цій основі – в підготовці кадрів фінансистів для державних органів управління, методики викладання фінансових дисциплін, написання наукових монографій і фундаментальних підручників. Серед випускників кафедри фінансів багато кандидатів і докторів наук, десятки тисяч висококваліфікованих  спеціалістів для фінансової системи України, сотні іноземних фахівців для інших країн світу, десятки кандидатів економічних наук для Афганістану, Сирії, Ємену, В’єтнаму, Монголії і багатьох країн Африки, відомі люди, які зробили вагомий внесок у розбудову національних фінансових систем. Чимало іноземних спеціалістів очолили фінансові органи управління своїх країн, працювали і працюють міністрами та їх заступниками. Більшість Міністрів фінансів України та їх заступників – випускники кафедри фінансів. Навряд чи ще знайдеться в Україні така кафедра, яка зуміла підготувати стільки Міністрів фінансів для нашої країни. Вадим Гетьман, ім’я  якого з 2006 р. носить КНЕУ, – теж вихованець кафедри фінансів. У період ринкової трансформації економіки він працював Головою Правління Національного банку України і Міжбанківської валютної біржі, був депутатом Верховної Ради України, підготував на кафедрі фінансів під науковим керівництвом В.М. Федосова кандидатську дисертацію і захистив її в спеціалізованій вченій Раді КНЕУ.

Успішне функціонування сучасних наукових шкіл в українській фінансовій науці завдячує, у першу чергу, багатій науковій спадщині вітчизняних учених-фінансистів другої половини ХІХ – початку ХХ століття, серед яких варто відзначити, насамперед,  М.М. Алексєєнка, А.Я. Антоновича, М.Х. Бунге, С.І. Ілловайського, А.О. Ісаєва, Й.Ф. Кулішера, П.П. Мігуліна, М.І. Мітіліно, І. І. Патлаєвського, Г.Ф. Сидоренка, І.Т. Тарасова, В.М. Твердохлєбова, М.М. Цитовича, І.І. Янжула, М.П.Яснопольського та багатьох інших. Саме на цей період припадає зародження та становлення української фінансової думки.В працях вітчизняних вчених-фінансистів того періоду досить ґрунтовно й усебічно досліджувалася як загальна ґенеза функціонування публічних фінансівз позиції необхідності розвитку ринкового середовища та дотримання соціальних пріоритетів, так і здійснювалося осмислення концептуальних засад функціонування бюджетної системи, оподаткування, державних кредитних операцій.

Поряд із системною науково-дослідницькою діяльністю з розвитку парадигмальних засад фінансової теорії українські учені-фінансисти другої половини ХІХ – початку ХХ століття також відіграли важливу роль зародженні та популяризації університетської фінансової науки та економічної освіти, в тому числі її кадрового забезпечення. Вперше з позицій історико-економічного та фінансового аналізу здійснювали системне теоретичне осмислення та введення у науковий обіг надбань світової, переважно  західноєвропейської фінансової думки. Певні напрями проблематики з публічних фінансів, що ними досліджувалися, зокрема, оптимізація системи оподаткування у контексті зменшення податкового тягаря населення, підвищення рівня публічності бюджету та рівня громадського контроль над його виконанням, посилення ролі місцевих бюджетів та забезпечення їх фінансової самостійності, оптимізація боргового навантаження відповідно до фінансових потреб держави, залишаються вкрай актуальними й на даний час.

Наукова розробка проблематики публічних фінансів здійснювалася в контексті необхідності забезпечення потреб суспільства через державне фінансове господарство. Зокрема,проф. С.І. Іловайський у «Підручнику фінансового права» (1904 р.) звертав увагу на публічні фінанси як домінанту фінансової науки: «наука про фінанси повинна займатися дослідженням публічних доходів та видатків і формулюванням висновків щодо основних законів публічного господарства».

Теоретична конструкція дослідження проблематики публічних фінансів у працях українських вчених базувалася на вихідній тріаді: «потреби – видатки – доходи». Вони аргументували тезу про те, що практична бюджетна робота починається з виявлення потреб суспільства та держави, визначення розміру видатків як сукупності коштів, спрямованих на фінансування цих потреб та визначення джерел їх фінансування. Стосовно ряду вихідних і пріоритетних позицій у цій сфері представники української науки зробили значний науковий внесок у світову фінансову науку. Насамперед, вони розвинули положення про багатоаспектність бюджету та зробили висновок щодо широкого спектру його можливостей:  бюджет – це не просто план доходів і видатків держави, а й ефективний інструмент перерозподілу національного продукту, а звідси – регулювання економіки та соціальної сфери в цілому. Також вони зробили вагомий внесок в теорію і практику територіального розподілу доходів та видатків і в побудову системи місцевих фінансів.

Домінантою теоретичного доробку представників української науки у сфері податків і податкової політики було обґрунтування необхідності оптимізації податкової системи через урахування інтересів платників податків та визначення як макроекономічних, так і мікроекономічних наслідків фіскальної діяльності держави. На їх думку в основу побудови податкової системи необхідно покласти насамперед принцип соціальної справедливості, а вже потім фіскальної достатності. Реалізація цієї ідеї повинна відбуватися через прогресивне оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб, застосування системи податкових пільг та неоподатковуваного мінімуму. Значна увага приділялась одному з найактуальніших і найскладніших питань фіскальної теорії та практики – перекладанню податків, розглядаючи його як форму реагування на надмірний податковий тиск. Деякі з їхніх праць були піонерними для світової фінансової науки. Вони не тільки не втратили своєї актуальності, а навпаки, набули ще більшої ваги для сьогоднішньої української фінансової науки, в якій ця проблематика до останнього часу залишається білою плямою.

Теоретичні концепції державного кредиту в українській фінансовій науці розвивалися у межах світової теорії податкових та позикових (боргових) фінансів. З початку ХХ ст. вітчизняні вчені відмовилися від класичного теоретичного положення про державний борг як надзвичайне явище, а державний кредит як особливе джерело покриття дефіциту бюджету та вважали останній невід’ємною частиною державного фінансового господарства, іманентно притаманною йому в нових умовах світового розвитку. Так, І. І. Патлаєвський стверджував, що з середини XVІІІ ст. і до нині державний борг не повинен уже вважатися надзвичайним джерелом, а скоріше правильною, постійною органічною частиною державного господарства. Належного розвитку в цей час в українській фінансовій науці набула теорія місцевого кредиту в контексті посилення фінансової автономії органів місцевого самоврядування.

Теоретико-методологічний фундамент, що був закладений українською фінансовою наукою ХІХ – початку ХХ ст., вдало застосовувався у формуванні фінансової стратегії й тактики держави. Визначальною особливістю тогочасних українських вчених була їх наближеність до практичних реалій, оскільки її провідні представники були не лише кабінетними ученими, а приймали безпосередню участь у реформуванні податкової та бюджетної систем, управлінні борговими операціями. Так, один з найвидатніших українських вчених в царині публічних фінансів М.Х. Бунге був не лише професором Київського університету Св. Володимира, а й керуючим Київською конторою Державного банку, а згодом і Міністром фінансів Російської імперії (1881-1886 рр.). А.Я. Антонович працював як професором університету Св. Володимира, так і товаришем (за сучасною термінологією – першим заступником) Міністра фінансів Російської імперії.  М.М. Алексєєнко – професор Харківського університету, працював головою Бюджетного комітету Російської Державної Думи, а П.П. Мігулін – професор цього ж університету був членом Ради Міністра фінансів.

Наукова розробка проблематики публічних фінансів фундаторами української фінансової науки заклала підвалини та визначила концептуальні положення української фінансової думки, сформувала фундамент для майбутніх поколінь учених-фінансистів, у тому числі й кафедри фінансів КНЕУ, яка є однією із найстаріших кафедр університету. Її попередницею була кафедра фінансового права Київського комерційного інституту, створеного в 1906 році. Біля витоків кафедри стояли видатні вчені та адміністратори фінансової науки – П.Л.Кованько, М.І.Мітіліно, Л.М.Яснопольський, В.В.Карпека, творче надбання яких сприяло зародженню та формуванню науково-освітньої школи публічних фінансів.

Кованько Петро Леонідович (1876 - після 1938) – відомий вчений світового масштабу, один з фундаторів української наукової школи місцевих фінансів та місцевого господарства. У 1919 році при Київському комерційному інституті створив першу на теренах майбутнього Радянського Союзу кафедру місцевих фінансів. Доля вченого після 1938 р. невідома. Окремі відомості можна знайти про його еміграцію до Німеччини та працю в Інституті вивчення СССР у Мюнхені, де продовжив дослідження фінансової проблематики. Науковий доробок вченого складає більше 30 наукових праць, основні, з них – «Главнейшие реформы проведенные Н. Х. Бунге в финансовой системе России» (1901); «Содержание и сущность бюджетного права» (К., 1910); «Налог с наследств в Германии» (1910); «Местный бюджет Украины в 1912 году» (1924); «Местный бюджет Киевской губернии в нынешних её териториальных  границах за 1912, 1913 и 1914 годы» (1925); «Бюджет СССР» (1936).

Мітіліно Михайло Іванович (1875-1930) адміністратор та яскравий теоретик фінансової думки. Під час професійної діяльності займав посади декана економічного факультету, декана соціально-економічного факультету, декана фінансово-господарчого факультету, проректора КІНГу, Ректора Київського інституту народного господарства  (1921–1922). Автор знакових фундаментальних праць вітчизняної фінансової науки початку 20-го століття «Елементи фінансової науки» (1926); та «Основи фінансової науки» (1929).

Яснопольський Леонід Миколайович (1873-1957) – відомий український вчений, професор кафедри фінансового права Київського комерційного інституту. Плідно працював в Академії Наук УРСР на посаді Голови Комісії з питань фінансів, кредиту та банків. Основні наукові роботи: «Вопрос государственного хозяйства и бюджета» (1907); «Русские города и военная налоговая реформа» (1914); «Финансовая мобилизация» (1914); «Военная налоговая реформа» (1915); «Финансовые проблемы землевладения русских городов» (1919); «Восстановительный процесс в нашем денежном обращении и задачи валютной политики» (1927).

Карпека Володимир Васильович (1877-1941) відомий український вчений — фінансист, завідувач фінансового кабінету та кабінету державного страхування, професор кафедри фінансів Київського комерційного інституту. У 1929-1930 рр. виконував обов'язки декана фінансово-господарчого факультету. Працював старшим науковим співробітником Інституту економіки АН УРСР. Основні наукові роботи: «Сборник задач по прямым и косвенным налогам и рентному обложению с решениями и ответами. Руководство для изучения налоговой практики» (1926); «Окладная единица и плательщик ренты» (1926); «К истории финансов на Украине» (1927). 

Остання редакція: 26.01.15