Економічні кризиОцінюючи глобалізацію як об’єктивний і цілісний процес Д.Г. Лук’яненко відзначає між тим його суперечливий, неоднозначний і зигзагоподібний характер, який, з одного боку, має риси еволюційності та послідовності розвитку, а з іншого – асиметричності та дискретності (рис.1) Рис. 1 Суперечності економічної глобалізації При цьому суперечностям глобальної економіки притаманний універсальний характер, який, по-перше, є діалектичною взаємодією протилежних тенденцій економічних процесів та явищ, які відбуваються у світовому господарстві, а по-друге, є конфліктом інтересів глобального капіталу та решти суб’єктів світового господарства. Самі суперечності капіталістичної ринкової системи Д.Г. Лук’яненко виокремлює таким чином: між продуктивними силами і відносинами економічної власності, фізичною і розумовою працею; обмеженими ресурсами та потребами, які постійно зростають; високим рівнем розвитку техніки і недостатнім рівнем освіти та кваліфікації робочої сили; досягнутим рівнем концентрації виробництва і недостатньо розвинутою спеціалізацією; окремими типами і формами власності; демократичними та авторитарними методами управління; економічними та адміністративними важелями регулювання економіки та ін. Якщо протягом попередніх етапів розвитку капіталістичної ринкової системи ці суперечності мали в основному прогресивний характер, то з переходом світового господарства на глобальну фазу свого розвитку вони, на думку Д.Г. Лук’яненка, порушують організаційно-функціональні рівноваги світового господарства та поглиблюють соціально-економічні асиметрії країн світу (рис.2) загрожуючи людству системними економічними та політичними кризами, екологічними катастрофами та масштабами між цивілізаційними силовими конфліктами. Рис. 2 Асиметрії глобальної взаємозалежності Акцентуючи увагу на сучасних тенденціях економічної глобалізації (глобальна доступність ресурсів та інновацій; глобальний характер факторної мобільності; глобальна ринкова уніфікація та регуляторна гармонізація; глобальна корпоративізація та індивідуалізація; циклічна кризовість і турбулентність; глобальна соціалізація та політизація економічних взаємовідносин; регіонально-континентальна консолідація), Д.Г. Лук’яненко виокремив низку наймасштабніших та найгостріших суперечностей: поглиблення антагонізму між глобальною експансією монополій та національним економічним суверенітетом країн світу; посилення глобальної конкуренції у сфері виробництва та збуту товарів і послуг; загострення антагонізму між глобальним капіталом і міжнародним контингентом найманих працівників; розвиток антагонізму між глобалізацією та регіоналізацією міжнародної економічної діяльності; поглиблення диспропорції в участі у глобальній економічній системі; формування техноглобалізму як невід’ємного компонента економічної глобалізації; поглиблення розриву в доходах працюючого населення та посилення внутрішньо регіональних асиметрій соціального розвитку країн. Дослідивши (одним із перших у вітчизняній економічній науці) проблему антиглобалізації у структурованому форматі (рис.3) Д.Г. Лук’яненко наголосив, що принципово значущим є: методологічна ідентифікація антиглобалістів як об’єктивного вияву дуалістичної природи глобалізації; виявлення й оцінка інтелектуальної складової та потенціалу персоніфікації економічного антиглобалізму на рівні видатних особливостей; пошук конструктивного діалогу антиглобалістів з ідеологами, носіями і провідниками економічної глобалізації. Рис. 3 Контури систематизації для аналізу антиглобалізаційного руху Базуючись на тому, що розвиток економічної системи є циклічним з послідовним чергуванням періодів піднесення та спаду, Д.Г. Лук’яненко зазначає, що кризові явища, супроводжують усю історію людської цивілізації і є проявом дуалістичної природи розвитку умов життєдіяльності. Лук’яненко Д.Г. проводить власну систематизацію криз (рис.4), відзначаючи, що політичні кризи бувають мілітарними чи немілітарними, різновидами соціальних криз є техногенно-економічні та ті, що обумовлені надкритичним розривом між «багатими» і «бідними» тощо. В ринково уніфікованій світогосподарській системі найбільш відчутним для суспільства є економічні кризи: з одного боку, промислові та фінансові (валютні, банківські, боргові), а з іншого – циклічні, структурні, системні. Рис. 4 Систематизація і логіка розвитку криз При цьому, якщо на національному, на міжнародному рівнях синергія кризових явищ має переважно функціональна спрямованість, то на глобальному рівні, за його оцінками, вона отримує якісно нові виміри у складній системі «людина-природа-економіка-суспільство-цивілізація». Тобто глобальна криза може мати геологічні, економічні чи інші передумови, але вона не може бути функціонально чи географічно детермінована. Остання редакція: 15.12.14 |