Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Розвідини в історії університету

Заглиблюючись у минуле, цікаво дізнаватись: як започаткувався заклад, і які дисципліни тоді студіювали, хто навчав, і хто вчився, як під впливом суспільних потрясінь та політичних буревіїв змінювалися підходи і технології, і навіть, в якій мірі численні зміни самої назви — від вищих комерційних курсів до національного економічного університету — були вимогою часу.

Зміни назв у часі:

1906 —  Вищі комерційні курси, (4-річні, приватні),

1908 —  Київський комерційний інститут (ККІ), приватний, права юридичної особи належать Товариству опіки про вищу комерційну освіту. 1912 р. ККІ набув права  державного вишу з усіма приналежними пільгами.

1920   липень —  Київський інститут соціально-економічних наук,

1920   вересень — Київський ін-т народного господарства (КІНГ), з 1925 р.—   КІНГ імені Євгенії Бош*. 

1930 —  Розділ КІНГ на:  Інститут обліку та розподілу (закрито у 1931 р) та  фінансово-банківський ін-т.

1934 —  Український фінансово-економічний ін-т (перевед. до Харкова фінансово-банківський об’’єднали с ХФЕІ)  1941-1943 рр. УФЕІ    перебував у евакуації у складі Ташкентського фінансово-економічного ін.-ту

1944 —  Київський фінансово-економічний ін-т,

1960 —  Київський ін-т народного господарства, з 1969 —  КІНГ імені  Д. С. Коротченка**,

1992 —  Київський державний економічний університет (КДЕУ),

1997 —  Київський національний економічний ун-т (КНЕУ),

2005 —  КНЕУ імені Вадима Гетьмана ***

* БОШ (Майш) Євгенія Богданівна (Готлібівна)– (1879-1925) – видатна    революціонерка, з грудня 1917 ло березень 1918 на посаді Голови Народного секретаріату УРСР очолювала український радянський уряд у Харкові.

** КОРОТЧЕНКО Дем'ян Сергійович [1894 - 1969] - партійний і державний діяч УРСР. Нар. у с. Погрібки Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії (тепер Коротченкове Шосткінського р-ну Сумської обл.). Розпочав кар'єру після вступу в РКП(б) у листопаді 1918. У 1919-20-комісар Червоної Армії. В 1920-30-х рр. очолював первинні партійні організації в Шосткінському повіті, Чернігові та Первомайську, вчився на курсах при ЦК ВКП(б) у Москві (1928-30). У 1931-36 - голова районних організацій компартії в Москві. З червня 1936 до червня 1937 - секретар Московського обкому ВКП(б), потім - перший секретар Західного (м. Смоленськ) та Дніпропетровського обкомів ВКП(б). У 1938-39 - голова Раднаркому УРСР, 1939-47 - секретар ЦК КП(б)У. В роки радянсько-німецької війни 1941-45 К. - один з організаторів партизанського руху в Україні. В 1947-54 - голова Ради Міністрів УРСР, з 1954 - голова Президії Верховної Ради УРСР та заступник Голови Президії Верховної Ради СРСР. Член Політбюро ЦК КПУ (з 1938, 1952-66 - член Президії). Помер у Києві.

*** ГЕТЬМАН Вадим Петрович  

див  Клуб «Дорогами до прекрасного» - інформац блок – Вадим Гетьман. Від студента до Героя України

 

«Записка о Кіевскомъ коммерческомъ институтђ» 

Там, де триває боротьба за ринки збуту продуктів промисловості, нині стало аксіомою, що в економічному змаганні фірм різних країн, як керуючі справою широких обертів, так і службовці цих фірм, мають бути обізнані з науковими ідеями економічного життя та законодавствами різних країн...”

Хто одразу скаже, про які часи йдеться словами “нині стало аксіомою”?

Можливо легше вгадати, якщо продовжити:

“Здається, за дійсних умов і світової й місцевої торгівлі, у безвість спливає той час, коли життєвого досвіду однієї людини було достатньо для ведення складних торгових операцій. Тепер недостатньо досвіду й капіталу: потрібні ще й знання.

Усвідомлення високого значення вищої комерційної освіти й особливо освіти для комерсантів, як осіб, що практично ведуть торгові справи, найбільш виразно позначилося в країні вільної науки – у Німеччині. 1898 року відкрито спец. школу у Лейпцігу, згодом ще 4. Відомий американський консул Вільямс, характеризуючи причини успіхів німців на світовому ринку, указуючи на окремі виробництва, у яких вони відтіснили навіть  англійців, укладає: « Високе в цьому відношенні положення, зайняте Німеччиною, зобов'язано тій обставині, що кожне їх зусилля побудоване на строго наукових підставах... Енергія, зусилля розуму і науковий аналіз – от і всі секрети їхніх успіхів».

То ж початок 20-го століття визначився виникненням нової вищої школи...”

 

Уявіть, яким везінням має вважати знахідку дослідник, якщо перед ним не окремий документ, що проливає світло на якийсь бік об’єкту, і не чийсь уявний переказ подій, а першоджерело, де можна побачити всю картину виникнення й динаміку розвитку. Саме таким везінням для мене було віднайти рідкісне видання – «Записка о Кіевскомъ коммерческомъ институтђ»,  підготовлену М. Донвар-Запольским і видану Комерційним інститутом у 1910 р. Спробую навести найцікавіше скорочено (і в перекладі ), дотримуючись існуючих у Записці розділів.

 

Про виникнення Київського комерційного інституту

Ідея створення комерційного вищого навчального закладу у Києві виникла у 1903/4 навчальному році. Професор університету св. Володимира М.В.Довнар-Запольський  (далі скор. Д-З) звернувся до Попечительської Ради 1-го комерційного училища з пропозицією відкрити при училищі вищі комерційні курси, але Рада відхилила цю думку.

Наступним кроком  Д-З вже у 1905 р. запропонував відкрити вищі курси у веденні Міністерства народної освіти як приватні, взявши всі питання під власну відповідальність. Цю пропозицію також визнали не досить доцільною.

Заручившись підтримкою місцевого Генерал-Губернатора, Д-З подає аналогічне прошеніє до Міністерства Торгівлі й промисловості разом із пояснювальною запискою про корисність таких курсів для міста і цілого краю. Нарешті в лютому 1907 р. отримує дозвіл.

“Утворюючи навчальний заклад з конкретним завданням, необхідно поставити його на можливу височінь. Це залежить: 1- від якості викладання (має гарантуватись залученням до викладацького персоналу переважно професорів вищих навчальних закладів, за виключенням дисциплін, по яких немає кафедр);  2- від обсягу знань, що надаватимуться (програма передбачає основні предмети в обсязі тотожнім університетському курсу. А до того особливу увагу звернути на спец  відділи прикладної економіки, ретельніше знайомити з господарськими правовими  питаннями, з проблемами розвитку краю, започаткувати вивчення відділів етнографії як допоміжної до комерції, доцільно знайомити з культурою та зовнішнім побутом всіх народів, особливу увагу звернути на практичний бік. Відвести гідне місце вивченню нових мов. Слухачі повинні вміти скласти письмово твір на двох мовах й говорити принаймні однією з нових мов (франц., нім., англ., а згодом італ. та деяких із слов’янських); 3 – від цілісності плану викладання.

Чотирирічні курси передбачають два відділення:

Економічне – з основою економічних і юридичних наук у повному обсязі, надає лише загальні відомості з комерційних наук; взагалі воно готує до посад суспільного й державного характеру, або в галузі торгівлі та промисловості до такої діяльності, що потребує не технічні знання, а більш керівницькі.

Комерційневідділення із загальним базисом наук юридичних, економічних, фізики та хімії випускатиме осіб, підготовлених до роботи в банках, торгівельних та промислових установах, торговій агентурі, страховій справі і таке інше”.

Перший же прийом слухачів виявив життєздатність нового навчального закладу й надав засновникові впевненості, аби звернутись до представників торгівельно-промислових сфер з проханням про моральну й матеріальну підтримку та з пропозицією можливої участі купецтва у справі ведення курсів (у перспективі - інституту). Пропозицію активно підтримав купецький староста Я.В.Рихерт, у свою чергу й міський голова І.М.Дьяков неодноразово скликав збори міських промислових діячів з тією ж метою підтримки курсів у питаннях про матеріальну базу й учбово-допоміжне оснащення.

Д-З запропонував ведення справ, як у навчальній, так і у матеріальній частині, передати Раді інституту, а до того розробити Статут й передати на затвердження Міністерства. Статут був схвалений Радою навесні 1907 р., а затвердженй Міністерством Торгівлі й промисловості 12 травня 1908 р. А 4-го липня засновник офіційно передав ведення справи керівництва Попечительській Раді, до якої, крім викладачів інституту, входили представники різних установ міста.

Нагальним завданням було придбання власного помешкання. Міська Дума відвела земельну ділянку по вул. Гоголівській, але, оскільки Рада сумнівалась у можливості звести корпус за одне літо, то підшукали підходяще щойнозбудоване приміщення на розі вул. Пироговської та Бібіковського бульвару. Київське Товариство попечительства про вищу комерційну освіту (так тепер називався керівний орган) придбало цю будівлю за кошти з каси інституту.

 

Учнівський склад

На кінець 1906/7 навч. року нараховувалось 239 учнів (116 чол. 123 жін.), в тому числі дійсних слухачів 153 та 86 – вільнослухачів (осіб, що приймались з більш низьким освітнім цензом). Але цей перший прийом виявився малостійким (до 8-го семестру з них довчилися лише 53). Хтось не мав певної уяви про характер викладання, комусь було важко поєднувати свою службу із заняттями (лекції читались у вечірній час), але наступні набори були стабільніші. Вже на третій навч. рік (перший у статусі інституту) вчився 991 дійсний слухач. На осінній семестр 1909 р. вступили 920, а на вес. семестр 1910-го – 229 дійсних та 35 вільнослухачів, зарахування яких проводилося з ретельним відбором.

З переходом у власне приміщення (два роки вечорами орендувалось приміщення 1-го комерційного училища) можливість приймати всіх бажаючих не підтвердилась. Так вже у 1908 р. було відхилено прошеніє близько 200 осіб, на осін. семестр 1909 р. з 1400 заяв відхилені  480.

На травень 1910 р. в інституті всього навчається 1931 дійсний та 120 вільнослухачів. По відділеннях загальна кількість слухачів розподіляється:

Економічне – 1556 (1220 чол.  та  336 жін.)

Комерційне –   595  ( 464  чол. 131 жін.)

За громадянським станом розподіл дійсних слухачів наступний:

Дворян – 113, дух.звання – 222, почесн.гром. та купців – 480,

міщан – 864, селян – 138, іноз.підд. – 4, інш. – 110.

План викладання

I.        Науки, обов’язкові для обох відділень.

    А. Економічні: Історія політичної економії, Теорія політичної економії з практ. заняттями, Історія господарського ладу Західної Європи і Росії, Економічна політика (загальний курс), Спеціальні відділи економічної політики: економія торгівлі з включенням вчень про біржі і синдикати; економія промисловості; кредит; банки, гроші. Заняття в семінаріях з прикладної економії, Наука про фінанси з практичними заняттями; семінарій (на ст. курсах), Банкова і біржова справа (переважно з технічної точки зору), Організація промислових і торгових підприємств (торгова техніка), Статистика з практ. заняттями (особлива увага заняттям у семінаріях), Економічна географія (із заняттями в семінаріях ), Економічна географія Південно – Західного краю ( ознайомлення з найближчим регіоном, який обслуговує Комерційний інститут).

Б. Юридичні: Енциклопедія права, Вчення про державу  (обидві ці науки необхідні, як введення в інші відділи правознавства), Російське державне право, Російське цивільне право з практ. заняттями, Цивільний процес, Торгово-промислове право ( загальний курс і наступні спеціальні курси конкурсний процес, морське право, вексельне право, практ. заняття), Загальний курс міжнародного права.

В. Комерційні : Загальне товарознавство (походження, властивості і сорти товарів), Комерційна арифметика (загальний курс), Загальне рахівництво, Водна транспортна справа (знайомство з умовами морського і річкового фрахту).

Викладацький персонал

Викладачами в Інституті в даний час (до травня 1910 року) є: 22 проф. Університету і Політехнічного інституту, 3 приват – доценти (з них 2 мають учені ступені), 2 викладача Політехнічного інституту, 4 учених викладача, що викладають тільки в Комерційному інституті, 5 викладачів спеціальних комерційних предметів, 8 викладачів нових мов (французької 3, німецької 3, англійської 1 й італійської 1) та 2 викладача практ. знань.

По кафедрах викладачі розподіляються в такий спосіб:     

Політичної економії і фінансів – проф. 2,  приват-доценти 2, викл. 1

      Економічної географії і статистики разом з місцевим господ. – проф. 1 викл. 2

      Державного і міжнародного права –  проф. 2
 

Цивільного і торгового права –   проф. 2, викл. 1

      Історії російського державного права –   проф. 1

      Карного права –  приват-доцент 1

      Загальної історі ї –  проф. 3

      Гігієни – приват-доцент 1

      Вищої математики – проф. 1

      Хімії –  проф. 2, викл. 1

      Товарознавства –  проф. 4

      Водного транспорту – проф. 1

      Залізничної справи –  проф. 1, викл. 3

      Практичної геології і гірничозаводської справи – викл. 1

      Педагогіки і філософії: проф. 2

В. Комерційні : Загальне товарознавство (походження, властивості і сорти товарів), Комерційна арифметика (загальний курс), Загальне рахівництво, Водна транспортна справа (знайомство з умовами морського і річкового фрахту).

ІІ.  Додатково для тих, хто обрав комерційне відділення:

а) Науки, що складають необхідне введення в більш широке вивчення товарознавства: Фізика; Хімія неорганічна, Хімія органічна з заняттями в лабораторії аналітичною хімією; Практична геологія, Гірничозаводська справа із практ. заняттями.

б) По відділі товарознавства: Технологія хімічних речовин з особливим курсом мінеральної технології з лабораторними заняттями; Товарознавство волокнистих речовин із практичними заняттями; Сільсько-господарське товарознавство з практ. заняттями.

в) По відділі фінансових обчислень: Спеціальні відділи комерційної арифметики (конторкоренты, арбітраж, страхові обчислення), Політична арифметика (обчислення державних позик, тарифні обчислення й ін.).

г) По відділі рахунковедення і комерційної кореспонденції: Банківське рахівництво, Фабрично-заводське рахівництво, Сільсько-господарське рахівництво, Комерційна кореспонденція російською мовою і  двома іноземними.

Поверх того рекомендується вивчати, за  бажанням, енциклопедію математики, деякі відділи природничих наук і суспільну гігієну

Що стосується економічних наук, то  Навчальний Комітет рекомендує слухати деякі зі спеціальних курсів, що читаються в інституті понад загальнообов’язкові, про що щоразу вказується в розкладі лекцій на даний навчальний рік.

ІІІ. Учні, що обирають Економічне відділення, понад зазначені у відділі I, вивчають:

а) По відділі економічних наук: Спеціальні курси з господарської історії Західної Європи і Росії, З прикладної економії - Робоче питання і Робоче законодавство, Сільсько-господарська політика й економія, Спеціальні практ. заняття в семінарії з політичної економії: Земське і міське господарство (політика керування і статистика), Оцінна статистика, Практ. заняття зі статистики в семінаріях

Додатковим до вивчення місцевого господарства є короткий курс суспільної гігієни, Особливі курси з області прикладної економії і фінансів, про що щоразу вказується в розкладі лекцій на даний навчальний рік.

б) По відділі юридичних наук: Карне право (загальноосвітні елементи), Історія російського державного права, Додаткові практ. заняття з цивільного права, З міжнародного права: курс про міжнародні економічні відносини, із включенням консульського права, Практ. заняття з міжнародного права, Адміністративне право з практ. заняттями.

Таким чином, обидва відділення надають готовність до практичної діяльності і, крім вищої освіти, забезпечують певну технічну підготовку. Але інститут цим не задовольняється. Для найбільш успішних слухачів обох відділень за їх бажанням на старших двох курсах (або поза чотирирічним терміном) можливо додатково проходити навчання у підвідділах для поглиблення теоретичних знань та практичних навичок. Нині існує п’ять підвідділів:

Оцінювально-податкове, страхової справи, банківської справи, педагогічне, залізничне. Планується заснування торгівельно-агентурного.


Наукова діяльність інституту

Інститут у міру своїх сил прагне вести не тільки викладання, але і роботи на ниві науковій. Це прагнення виражається в наступному.

Рада Інституту видає, за участі професорів і викладачів, науковий журнал:«Известия Киевского комерческого института», присвячений питанням, пов'язаним із предметами викладання в інституті. Крім того Навчальний Комітет відряджає викладачів на учені з'їзди по їхній спеціальній меті. Так, наприклад, у плині минулого дворіччя були відряджені: проф. М.В. Довнар – Запольський, проф. В. Косинський і викл. О.О. Русов на з'їзд натуралістів, викл. А. Якобовський на з'їзд бухгалтерів, викл. Р.Р. Липець для вивчення постановки справи викладання страхової математики в Німеччину, Англію й Америку, викл. И.Р. Кобецький і проф. П.С. Чехович на з'їзд по водній справі. Звіти про відрядження зазвичай друкуються на сторінках «Известий...»

 

Наукова діяльність інституту виражається ще й у діяльності товариств, що складаються при інституті. Товариство Економістів спирається головним чином на сприяння викладацького персоналу інституту, Товариство Любителів соціальних знань, у якому, крім професорів і викладачів інституту, беруть участь ще професори і викладачі інших навчальних закладів м. Києва; крім того при інституті складається, користаючись приміщенням і сприянням його викладачів, Київське Санітарно – Технічне товариство.

А ще Рада Інституту впродовж трьох років організувала 17 екскурсій для слухачів інституту під керівництвом професорів – фахівців, як у місті Києві, (5) так і в інші міста (7), для огляду визначних пам'яток міста, фабрик, заводів, портів і ін. Були організовані екскурсії в минулому році: 2 рази Петербург, Одесу, Ригу, а у м. Київ для огляду залізничних споруд, і різних заводів. Незважаючи на те, що помітний великий інтерес учнів до екскурсій, такі поки не носять строго організованого характеру, тому що деякі спеціальні підвідділи тільки почали відвідуватися слухачами.

Учбово - допоміжні установи:

а) фізичний кабінет (дек.кімнат заг.площею 41 кв.саж, та ауд. на 250 осіб);

б) хімічний кабінет (оснащ. підведенням газу, води, витяжним кафом);

в) лабораторія аналітичної хімії (дек. кімнат заг. площ. 23-27 кв. саж.) ;

г) лабораторія технічної хімії (5 кімнат площ. 234 кв.арш. з необхідним оснащенням);

д) кабінет гігієни (з приладдям дослідження середовища, бактеріологічн. досл.);

е) бібліотека і при ній два спеціальні кабінети: статистичний і торгівлеведення, до    осені буде облаштований кабінет економічних наук; бібліотека функціонує лише 3-й рік, але налічує вже 11000 томів книг (в т. ч. підручників) та періодичні видання (рос, нім. та англ.) 140 найменувань, журналів за минулі роки 5000 прим.; є читальня при бібліотеці і читальні при кабінетах; оснащення статистичного кабінету, основу якому поклав О.О.Русов пожертвуванням багатої і цінної літератури, налічує 1500 томів;
 

ж) музей товарознавства (заг.площ. 600 кв.арш.) з відділами: ”Продукти сільсько-господарського виробництва”, “Мануфактурні вироби”, “Хіміко-технічне виробництво” , “Гірничо-заводські справи”, щойноорганізований “Кустарний відділ” також є залізничний кабінет,  кабінет соціальних знань і геологічний кабінет. Музей почав роботу у 1909 р. і переслідує ціль ознайомлення учнів з виробництвом та умовами обміну, в той же час бути доступним для огляду більш широкої публіки, а також мати наукове значення й надавати послуги зацікавленим особам при проведенні промислових виставок. Інститут сподівається, що й надалі особи та установи  сприятимуть поповненню музея цінними матеріалами. Справі розвитку музея сприяє величезна переписка, яку вів і веде інститут з російськими консулами у Лондоні, Нью-Йорку, з англійським консулом в Одесі, з організаторами міжнародних виставок і т. ін.
 

На цей час матеріальна вартість оснащення складає чверть мільйона карб. Капітал може не такий значний, але це надбання лише за 3,5 роки і дає підстави для подальшого успішного розвитку.

Залишилося сказати кілька слів про приміщення інституту. Загальна площа не велика – 430 кв.саж., але вже розпочалися роботи по зведенню 4-го поверху, що дозволить якийсь час задовольняти потреби принятого комплекту слухачів. Між тим чудове місце знаходження садиби в центрі міста дозволить звести нові корпуси площею 500 кв.саж. при 4-поверховій висоті.

 

Господарська діяльність

Право ведення господанських справ інституту (право володіння нерухомістю) належало "Товариству піклування про вищу комерційну освіту",  створеному 12.04.1909 р. і очолюваному М.В. Довнар-Запольським. До Товариства входили:

Незмінні члени - це в повному складі Учбова Рада ККІ: В. Ковалевський, К. Нємєшаєв, В. Бажаєв, М. Делоне, І. Єгоров, П. Єрченко, А. Мітюков, П. Сльозкін, П. Чехович, О. Ейхельман, К. Воблий, М. Самофалов, Й. Кобецький, О. Русов;

Почесні члени - приватні особи та організації, які зробили внесок разовий понад 5 тис. крб., або щорічно понад 1 тис.: Л. Бродський, Д. Марголін, Б. Ханенко, А. Бобринський, В. Сухомлинов, а також юридичні установи: (відділення Московського купецького, Петербурзького облікового, Петербурзького міжнародного банків, Київське міське громадське управління, Київське купецьке товариство, Київський біржовий комітет), які бажали зробити вагомий внесок у розвиток вищої комерційної освіти.

Дійсні члени - внеском було 1000 крб. разово, або щорічно не мнше 100 крб., до таких могли належати російські громадяни та іноземці, які мають торгівельно-промислові заклади, служать в них, або ж взагалі особи обох статей, яким небайдужа мета Товариства. Окрім того до дійсних членів могли належати також банки, різноманітні організації, агентства, компанії, які, мали право брати участь у засіданнях Товариства через своїх представників.

Члени-соревнователі - особи, чиї внески були разово понад 100, або щорічно не менше 25 крб. 

До членів Товариства, згідно його Статуту, не могли бути зараховані неповнолітні, засуджені, учні нижчих та середніх навчальних закладів а також нижчі чини армії і флоту.

Завдяки діяльності Товариства зростала матеріальна база інституту, було куплено нові  будівлі й надбудовано перше придбане приміщення.

З набуттям ККІ прав державного вишу, права ведення господарських справ і володіння майном були офіційно передані "Товариством  піклування про вищу комерційну освіту" Опікунській раді інституту, створеній 3 червня 1912 р.

До Опікунської ради входили: О. Билимович, Г. Де-Метц, І. Дьяков, Д. Марголін, М. Могилевцев, А. Ржепецький, М. Терещенко, М. Цитович, М. Шестаков, Ф. Штейнгель

Завершити матеріал про перші роки діяльності нашого університету хочу словами його засновника – фрагментом із “Промови директора інституту проф. М.В. Довнар-Запольського, виголошеної в Київському купецькому зібранні 23-го травня 1907 року”:

У висновку скажу лише, що сучасне політичне й економічне становище нашої держави призиває нас до нових форм суспільної діяльності й вказує нам нові шляхи діяльності на економічному поприщі. Занадто багато часу ми не піклувалися про додавання знань до життя приватного і суспільного. Сторіччями до нас прищепилося положення, начебто знання потрібні тільки для державної служби, а не для облаштування скотарні, чи доходного саду. Економічна криза, яку ми тепер переживаємо, у сильній мірі зобов'язана цій зневазі знанням, і вона нас і повчає, що підростаючі до життя покоління ми зобов'язані наставити по правильному шляху державного й економічного розвитку”.

 

ЗНАННЯ МОВ – ЗАПОРУКА УСПІШНОСТІ

Той, хто не знає іноземної мови, не знає своєї власної.

В. Ґете

Наприкінці 19-го ст. у Німеччині при створенні перших «вищих шкіл нового типу» були визначені основні вимоги до випускників: 1 – ґрунтовне знання економічних і комерційних наук, 2 – достатнє знання юридичних наук, 3 – володіння іноземними мовами.

Фундатор найстарішого вищого навчального економічного закладу України Митрофан Вікторович Довнар-Запольський прекрасно розумів, якими саме мають бути ці «три кити», на яких базується вища комерційна освіта. Про особливості навчальної програми, що передбачала не тільки глибоке вивчення теорії базових дисциплін, а й неодмінне набуття практичних навичок в обраній спеціальності, для чого у Київському комерційному інституті були створені відповідно оснащені лабораторії й кабінети, а також про систему подальшого вдосконалення у спеціалізаціях і залучення студентів до роботи наукових «семінаріїв»  і наукових товариств університетська газета «Економіст» висвітлювала вже чимало матеріалів.

Про увагу до юридичних наук теж можна судити з переліку дисциплін, що викладалися: Історія російського державного права, Римське право, Торгове право (зі спецкурсами вексельного, морського та конкурсного права), Міжнародне право, Адміністративне право, вивчали навіть Кримінальне право. Недарма ж, коли у 1920 р. рішенням Народного комісаріату освіти в Україні були закриті всі існуючі університети, як такі, «… що нічого не дають практично», то юридичний факультет колишнього Київського університету Святого Володимира перевели до ККІ, оскільки тут  в найповнішому обсязі вивчали право.

І нарешті про те, як у вищій економічній школі вивчали іноземні мови, варто поговорити детальніше. Франк Сміт сказав: «Знання однієї мови дозволяє ввійти в коридор життя, знання двох мов – відкриває вам усі двері у цьому коридорі». Майбутнім практичним або керівним діячам на економічному поприщі, а саме так позиціонували студентів ККІ, знання іноземних мов (бажано декількох!) було необхідним вже під час навчання. І не тільки аби успішно скласти іспит з мови як дисципліни, що включена до навчального плану.

Викладання в інституті було поставлено на наукову основу. Як правило, викладачі (для більшості з яких знання двох-трьох іноземних мов було нормою) читали курси, що були ними ж розроблені і найчастіше базувалися на  здобутках  наукових досліджень економічної думки і узагальненні практичного досвіду народного господарства Росії та зарубіжних країн. То ж рекомендована для опрацювання студентам література з більшості спеціальних дисциплін складалася в основному з авторських та періодичних видань західноєвропейськими мовами. Щоб забезпечити навчальні й наукові потреби викладачів і студентів, основна бібліотека та бібліотеки при спеціалізованих кабінетах ККІ регулярно поповнювались книгами й журналами німецькою, англійською, французькою мовами.

Із самого заснування, коли заклад ще називався Вищими комерційними курсами, і в подальші роки до викладання іноземних мов (їх називали новими мовами) залучали найкращих знавців, в тому числі іноземців, носіїв мови, як тепер говоримо. Французьку викладали: Л. Кайя, А. Шовен, А. Турньє, М. Бартерот; німецьку: Р. Берзін, Ж. Озолін, Е. Габерман; італійську – А. Бартоломуччі.

Відомо, що до 1918 р. було заборонено у вищих школахвикладати жінкам. Але для викладачів нових мов робили виключення.  Так англійську у ККІ викладала Луїза Фернберн, яка здобула освіту у педагогічному коледжі при Оксфорді. Деякий час позаштатним викладачем французької працювала Софія Русова, дочка француженки, в подальшому видатний педагог, засновниця національної школи й відома громадська діячка.

Згідно навчальної програми всі слухачі обох відділень, і економічного, і комерційного, мали обов’язково впродовж чотирьох семестрів вивчати мінімум дві іноземні мови. Середнім рівнем знань вважалося не тільки уміння розуміти, читати й говорити, а й спроможність вести діловодство обраною мовою. Для старшокурсників була можливість вже факультативно додатково вивчати нові мови й вдосконалювати мовні навички. Слід зауважити, що у студентів був дуже вагомий стимул підвищувати рівень знань іноземних мов до вільного володіння, тобто до уміння усного й письмового ділового спілкування. Це були закордонні екскурсії та відрядження. Рада ККІ прийняла спеціальне рішення: з метою вивчення досвіду діяльності промислових підприємств, торгівлі, страхування і таке інше та набуття практичних навичок господарювання в інших країнах щорічно коштом інституту посилати за кордон 15-20 студентів.

Спеціальна комісія у складі фахових професорів і викладачів мов ретельно проводила відбір претендентів для відрядження за кордон. Враховували рівень володіння мовою та вміння самостійно розробити детальну програму дослідження обраної теми, оцінювали достатність спеціальних знань. По поверненні студент надавав повний звіт про виконання поставленого завдання і висновки-рекомендації щодо застосування у вітчизняному господарствівивченого досвіду. Нерідко студенти, що від'їжджали за кордон, додатково отримували суто практичні доручення від вітчизняних торгових фірм і установ: детальніше ознайомитися з сучасною торговою технікою або ретельніше вивчити умови імпорту конкретних російських товарів чи уважніше поцікавитися налагодженням страхової справи.

Перше закордонне відрядження 20 студентів ККІ відбулося влітку 1911 р. Для цього з казни інституту виділили три тисячі рублів. Оцінюючи значення таких відряджень, Леонід Яснопольський, керівник фінансового наукового семінарію ККІ, писав: "Якщо в системі вищої освіти наукові екскурсії і відрядження незамінні за своїм педагогічним призначенням, то у системі вищої комерційної освіти роль їх поглиблюється тим, що ніякі академічні заняття не зможуть дати такої школи живих вражень у вибраній спеціальній галузі".

Важко переоцінити внесок самого М. Довнар-Запольського у організацію закордонних відряджень студентів. Довідавшись, що Міністерство торгівлі й промисловості організовує спеціальну експедицію для вивчення російських торгівельних відносин із Ближнім Сходом, у січні 1912 р. Митрофан Вікторович надіслав міністру І.С. Тімашеву листа з проханням прикомандирувати до експедиції студентів ККІ. Аргументуючи прохання, повідомив, що вивчення Сходу в Комерційному інституті почалося вже у 1910 р.  Професор К.Г. Воблий, керівник семінарію економічних наук, особливу увагу приділяє східній торгівлі, а студент С. Остапенко вже надрукував у «Вестнике Финансов» цілу низку досліджень російського імпорту до Персії по матеріалах персидських митниць. У цьому листі директор також сповістив, що влітку 1911 р. одного студента відряджали до Болгарії та двох до Персії, але, на жаль, через виникнення там політичних ускладнень невдовзі вони змушені були повернутись, а талановитий і перспективний студент С. Новаківський впродовж трьох літніх місяців перебував у Японії з метою вивчення цієї країни.

На жаль, коли міністр отримав листа директора ККІ, склад експедиції вже був сформований, та практичне вивчення Сходу в інституті продовжувалось і в подальші роки. Слід  додати, що викладання східних мов також здійснювали високі знавці. Позаштатним викладачем арабської та тюркської мови, а після стажування у Персії додатково ще й турецької та перської мов, працював Тауфік Кезма, сирієць за походженням, в подальшому — український радянський науковець, відомий сходознавець, арабіст, іраніст.

А на посаду штатного викладача японської та китайської мови М.В. Довнар-Запольський віднайшов і запросив Миколу Конрада, який щойно закінчив східний факультет Петербурзького університету та японське відділення Практичної сходознавчої академії, а також пройшов двомісячне стажування у Японії. Молодому викладачеві було поставлено умову розробити навчальну програму, розраховану на шість семестрів, і програму іспитів із японської та китайської мов, а також підготувати курс лекцій з етнографії Далекого Сходу. З поставленим завданням він блискуче справився. То ж у 1913-1914 навчальному році 54 студенти ККІ почали опановувати японську та  22 – китайську  мови (до речі, це вперше в Україні), а вже влітку 1914 р. у Пекіні з’явилися перші студенти-практиканти з Києва й одразу привернули увагу високим рівнем мовних та спеціальних знань.

Російсько-Японське Товариство восени 1914 р. запропонувало М.Й. Конраду на рік відрядження до Японії для наукової роботи, й більше майбутній видатний вчений-сходознавець, «патріарх російської японістики» до Києва не повернувся. Через деякий час японську у ККІ вже викладав Міцідзо Тачібано. Продовжувались і літні відрядження у 1915 р., й навіть у 1916 р. (коли частина інституту перебувала в евакуації у Саратові).

Революція й подальший перебіг політичних подій внесли свої зміни у роботу вишів, в тому числі й у викладання іноземних мов. Тим не менше, й у 20-ті роки в КІНГу деякий час продовжували вивчати сходознавство. Це пов’язують з іменем Б.Г. Курца, відомого історика, учня М. Довнар-Запольського, автора нарису «Київський Інститут Народнього Господарства за роки 1917–1927».Сучасні дослідники О. Кіктенко, С. Капранов по праву вважають Київський комерційний інститут одним з осередків, де зароджувались науки японістика, китаєзнавство, сходознавство, і називають чимало імен колишніх студентів у подальшому вчених, що зробили значний внесок у розвиток цих наук. Але то вже тема іншої розповіді.

Щоправда, про студента, якого М. Довнар-Запольський у листі до міністра назвав талановитим і перспективним, варто дещо додати. У "Известиях Киевского коммерческого института" за 1913 р. вміщено звіт С. Новаківського "Сільське господарство сучасної Японії",  4-йвипуск збірника «Отчеты о заграничных командировках студентов Киевского коммерческого института» містить його роботу «К вопросу о русско-японских торговых сношениях». Цікаво, що це наукове дослідження в перекладі японською дотепер можна знайти у бібліотеці університету Хоккайдо. На основі матеріалів, зібраних впродовж двох відряджень, Станіслав Йосипович Новаківський розробив курс лекцій з географії та етнографії Японії. У Токіо в 1918 р. вийшла російською мовою його книга «Япония и Россия». Відомо також, що разом з М.В. Довнар-Запольським підготував до друку довідник «Вся Японія», на жаль, не виданий через брак коштів.

У радянські часи у економічному виші вже не ставили високих вимог до вивчення іноземних мов, це було лише свідомим вибором таких, що приймали поширене твердження: «Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина». У сьогоденні знання мов збільшуютьшанси на ринку праці, в культурній і науковій діяльності,в подорожах, у спілкуванні з людьми, дозволяють і почуватися більш успішним, і сприймати світ довкола цікавішим.

Людмила Рінгіс, голова правління клубу "Дорогами до прекрасного",

член Національної спілки журналістів України

Остання редакція: 30.08.16