ВІКТОР ДУБ’ЯНСЬКИЙ – РЕКТОР КІНГу
У книзі «Київський інститут народнього господарства за роки 1917-1927» історик Борис Курц, колишній наш викладач, у розділі «керування інститутом» свідчить, що між П. Сльозкіним  та Р. Орженцьким посаду ректора впродовж 3 місяців обіймав В. Дуб’янський. Університетська газета «Економіст» у матеріалі «Галерею ректорів можна поповнити» №№   1383-1386 за 2012 рік вже висвітлювала коротеньку довідку про В. Дуб’янського. Варто поповнити інформацію знайденим у різних джерелах по крихтах. На жаль, навіть Вікіпедія не містить поки що вичерпних даних про цю неординарну особистість.

Підкорювач найвищих вершин Кавказу

Журнал «Естествознание и география» № 10 за 1903 р. вмістив цікавий матеріал Віктора Дуб’янського «О ледниках вообще и Кавказа в частности». Автор, випускник Київського університету Св. Володимира на той час здійснив вже другу літню експедицію, і був активним членом нещодавно створеного у П’ятигорську Кавказького Гірського Товариства. Це Товариство мало на меті привернути увагу до альпінізму й гірського туризму, до вивчення природних багатств Кавказу. Члени Товариства здійснювали наукові експедиції та пізнавальні екскурсії до верхів’я Малки та до відомих мінеральних джерел. У матеріалі  про діяльність Товариства впродовж 1902-1915 рр. є твердження, що найбільш популярними й цікавими були масові екскурсії під керівництвом В. Дуб’янського.
Серед  архівів  видання «Известия Кавказского отдела Русского Георафического Общества» томи №№ 19-23 за 1904 -1915 рр. є ціла низка матеріалів, наданих В. Дуб’янським: «О горных породах Казбека», «К геологии центрального Кавказа»,  «Восхождение на Эльбрус», « Восхождение на Казбек», «На восточной вершине Эльбруса», «Первая попытка русских достигнуть вершины Дых-тау», « К геологии Центрального Кавказа. Из летних экскурсий по Балкарии и Безенги», «К геологии Кавказа. Гагринское побережье», « Из жизни Девдоракского глетчера».
Крім спеціалізованого видання,  роботи В. Дуб’янського друкувалися й окремими книгами.
Не відриваючись прочитала книгу «В заоблачном краю: Из путевых впечатлений» - (М.: Тип. т - ва Кушнерев и К0, 1909). Це спогади про сходження на Казбек і спуск з вершини  у червні 1905 року.  Невелика на 35 сторінок книжка читається легко із захватом та цікавістю. Відчувається, що й писалася книга із щирим захопленням. Наведу лише фрагмент:
«Кавказ давно ждет к себе вереницы русских туристов, он сумеет широко раскрыть им свои объятия, доставить высокое эстетическое наслаждение, наполнить чистой радостью их сердца. Его седые великаны способны поднять далеко от земли измученный непрестанной борьбой человеческий дух, заставить его яснее почувствовать тесную связь со Вселенной, углубиться в таинственную книгу мировой жизни, постигнуть во всей полноте величие творения».  До речі, тепер  вже можна знайти цю книгу у електронному варіанті.
На останній сторінці книги подано інформацію про автора: В. Дубянский – преподаватель Киевского реального училища.
Поважні горці говорили: «Ти справді наш, Дубано, якщо сам сивий Казбек тобі підкорився!» Віктор Вікторович ставився з особливою повагою й вдячністю до цих сміливих і сильних людей, які проявляли чудеса спритності й витривалості, були надійними провідниками й щиро надавали притулок та необхідну допомогу у горах.  Вже у 1917 р. він опублікував цікаву статтю про князя Навруза Урусбієва, бажаним гостем гостинної кунацької якого бував неодноразово, а Бочай Урусбієв, син шанованого й відомого горця, був вірним помічником В. Дуб’янського у багатьох сходженнях.
Слід додати, що і спогади, й краєзнавчі нотатки, й художні видання В В. Дуб’янського написані такою яскравою літературною мовою, що не помітити письменницького дару автора важко. От наприклад, як він описував зброю у гірській хижині:
«Безмолвно глядели на нас беспристрастные свидетели былых кровавых битв, дорогою ценой которых покупалась свобода, и шумных пиров среди насиженных скал и лесов под звуки песни народного барда, облекавшего в форму поэтической импровизации те или иные яркие эпизоды из истории…»
Не менш захоплююче й видання - Дубянский В.В. «На Эльбрус по Баксану», (Пятигорск, 1911). Наскільки цікаве й обширне дослідження можна судити лише проглянувши зміст книги:
Шлях із П’ятигорська по долині Баксана. Рельєф місцевості. Рослинність. Тамбуканські озера. Кабардинські аули. Російські поселення. Заняття й вірування місцевого населення. Подробиці сходження на Ельбрус. Водоспад Сюлтан-су. Перевали Киртик та Донгуз-орун. Морена й льодовики. Легенди про Ельбрус.
Напевно, останнім краєзнавчим дослідженням Віктора Дуб’янського є стаття «Краеведческая работа на Кавказе в прошлом и теперь (XIX – XX вв.)», опублікована у журналі «Краеведение», - № 4, за 1924 р.

Вчений геолог, гляціолог, петрограф, фізико-географ

Сходження до найвищих вершин  та льодовиків Каказу В. Дуб’янський здійснював не заради захоплюючих туристських вражень і  спортивних альпіністських досягнень, а насамперед  для поповнення матеріалів своїх наукових досліджень. Ще у 1903 році  Віктор Дуб’янський висунув гіпотезу, що Ельбрус – це сплячий вулкан., такий висновок зробив відчувши поблизу вершини присутність сірчаного газу. Ця гіпотеза значно пізніше була затверджена вже іншим ученим. після того, як у 1935 р. під час першого зимового сходження чітко побачили над вершиною пар (це друге свідчення фумарольної природи Ельбруса), чого просто не міг бачити В. Дуб’янський під час літніх сходжень.
Видання «Дневник XII съезда русских естествоиспытателей и врачей»,  № 10.  М., 1910 містить повідомлення делегата з’їзду Віктора Дуб’янського про сходження на вершину Ельбруса у 1908 р.
А публікації «К петрографии Эльбруса», (Изв. Варшавск. политехн, инст., ч. 1-3, 1913) та «К петрографии Эльбруса», (Известия Варшавского политехнич. ин-та, 1914, вып. 2). - стали висвітленням його докторської дисертації. Робота була також надрукована окремою книгою, зберігається примірник з дарчим надписом: «Кавказскому Отделу Императорского Русского Географического Общества от сочлена на добрую пам'ять. В.В. Дубянский».
У вченого чимала творча спадщина: основні праці  присвячені  геолого-петрографічному дослідженню високогірного Кавказу, їм описані продукти вулканічних вивержень Казбека й Ельбруса, з’ясована природа вулканічних туфів, що оголені по ріці Баксан, а також досліджено низку ділянок Кавказу та його рудних місцезнаходжень. Зокрема у 1913 р. В  Дуб’янський брав участь у науковово-дослідницькій експедиції по Чорноморському узбережжю Кавказу спільно з іншими вченими та співробітниками Одеської радіологічної лабораторії, що займалися вивченням явищ радіоактивності.
Віктор Дуб’янський вивчав пегматити Волині, надав опис деяких нерудних копалин Поволжя, природних багатств України та інших місцевостей. Ним вперше було чітко визначено практичне значення використання солей Кара-Богаз-Гола.
В.В. Дуб’янський був активним членом Українського наукового товариства у Києві,  входив до складу Секції географії і антропології  Української Академії наук, був секретарем комісії з вивчення природних багатств України при УАН (1919–1921); віце-директором Укргеолтресту (1920–1921), був членом Українського геологічного комітету, в якому працював і В.І. Вернадський. Листи В. Дубянського, датовані квітнем-липнем1921 р., вміщено до видання «В.І. Вернадський. Листування з українськими вченими», деякі зберігаються у московському архіві.
Доповідь «К вопросу о постановке наблюдений над состоянием ледников Центрального Кавказа в районе Казбека, Дых-Тау, Эльбруса», висвітлена у виданні «Труды I Всесоюзного географического съезда».  Л., 1925 – це вже остання наукова публікація вченого.

Викладацька й суспільна діяльність

Віктор Дуб’янський, учень відомого київського вченого у галузі геології та мінералогії П.Я. Армашевського, по закінченні університету був запрошений на викладацьку роботу, і як зазначено у нарисі про історію закладу, працював до 1920 р. (з перервою).
 Чим була обумовлена ця перерва?  Як довго тривала і де перебував у цей період? Відповіді треба було знаходити з різних джерел.  В. Дуб’янський в університеті Святого Володимира очолював студентське Товариство «Кавказ». У 1909-1910 рр. товариство (як і інші активні студентські організації) перебувало під пильним оком царської охранки, а їхні керівники майже не уникали заслання. Про це можна дізнатись зі статті в Інтернеті «Е. Розенбаум – шпигун трьох розвідок». Підтвердження того, що В. Дуб’янський був у засланні не знайшла. У 1910 р. він був серед делегатів Всеросійського з’їзду Товариства природодослідників та лікарів, а у 1911 р. вже працював у Варшаві.  
Рідкісне видання «Протоколы заседаний о-ва естествоиспытателей при Варшавском ун-те за 1911 г., т. 23»,  ( № 1–2.  Варшава, 1912) містить доповідь В. Дуб’янського «Эльбрус и долина Баксана». До того у енциклопедичних словниках зазначено, що в ці роки він читав лекції з мінералогії у Варшавському університеті й Варшавському політехнічному інституті.
Перша Світова війна, що розпочалась у 1914 р., і наступ німецьких військ на Варщаву змусили російський уряд поспіхом евакуювати Варшавський політехнічний інститут до Москви, вже восени 1915 р. він був переведений до Нижнього Новгорода. Серед архівних документів цього закладу є справа: «Дубянский Виктор Викторович, хранитель минералогического кабинета Варшавского политехнического института».
У 1916 р. В. Дуб’янський знов повертається до Києва. Зібрання геологів Києва висуває його делегатом на з’їзд геологів у С.Петербурзі, який мав затвердити створення Всеросійського Товариства геологів. Про участь у громадському житті свідчать публікації у періодиці. Серед рідкісних видань можна знайти Листівку-заклик віддати голоси за кандидатів Партії народної волі на виборах до Установчих зборів, вміщено програму партії та список кандидатів. Серед кандидатів - В. Дуб’янський. У списку також є відомі викладачі Київського комерційного інституту: М.П. Василенко,  С.Л. Франкфурт, Л.М. Яснопольський.  Датовано листівку [1917, верес.- жовт].
В Україні, що входила до складу Російської імперії, до осені 1917 р. не існувало жодної середньої україномовної школи, не було й вищих українських навчальних закладів, а існуючі університети були російськомовні. За наказом Міністерства освіти УНР, мовою викладання у всіх школах України - вищих, середніх та нижчих мала стати українська, а всі національно розмежовані школи мали користуватися для навчання мовою своєї нації. Передбачалося до осені 1919 р. відкрити дев'ять нових вишів. Проте, на жаль, часта зміна урядів в ті бурхливі часи невдовзі стали на заваді втіленню в життя прогресивних законопроектів, спрямованих на створення національної школи.
5 жовтня 1917р. був заснований Київський Український народний університет (КУНУ) у складі трьох факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного і правового, в також підготовчих курсів. Лекції проводилися в університеті Св. Володимира. Для практичних занять свої кабінети надав політехнічний інститут , а помешкання під бібліотеку  орендували у комерційному інституті (ККІ). Складною була кадрова проблема народного універстету, оскільки потрібні були не тільки професіонали своїх дисциплін, а й такі, що зможуть викладати українською, тобто насамперед українці за походженням. В.В. Дуб’янський, уродженець м. Ніжин, що на Чернігівщині, прекрасно підходив і був запрошений для читання лекцій у природничий секції, крім того активно працював на підготовчих курсах КУНУ, та надав цікаві матеріали для публікації у «Віснику Київського Державного Університету».
Як член департаменту вищої школи у Міністерстві народної освіти, В. Дуб’янський разом з І. Огієнком прибув у березні 1918 р. до Кам’янця-Подільського у складі комісії, що мала вивчити можливість відкриття там філії українського університету. Комісія  дійшла висновку про відкриття у цьому місті українського університету У старій періодиці можна знайти статтю: В. Дуб’янський. Другий Український Державний Університет // Відродження : щоденна безпартійна демократична газета. – К., 1918. – 22(9) жовт.
Публічні виступи науково-педагогічних працівників українських університетів у різних колективах влаштовували зазвичай товариства «Просвіти». Правління Київського Товариства організовувало  платні лекції на теми історії та культури України маючи на меті передавати  отримані кошти українській школі. У плані   з 3 по 28 листопада 1919 р. зазначені теми лекцій професора Віктора  Дуб’янського: “Від піднебесних Татр до гостроверхого Кавказу”, “Земля і люди на Україні”, “Природа і життя на Україні”, “Давнє минуле і проблеми завтрашнього дня”. Повного тексту цих лекцій поки що віднайти не вдалося.
Водночас з роботою в КУНУ В. Дуб’янський працював в університеті Св. Володимира -  професор кафедри мінералогії (1918), декан фізико-математичного факультету та заступник ректора (1919). Після закриття українського університету, а у 1920 р. й після закриття і перетворення Київського університету у інститут народної освіти В.В. Дуб’янський викладав у Київському комерційному, реорганізованому у інститут народного господарства. Згідно «Розкладу занять », що зберігається у сховищах Державного архіву м. Києва, Віктор  Дуб’янський викладав «Землезнавство» на основному факультеті КІНГу. 

Помер Віктор Вікторович від хвороби серця, підірваного фізичними перенавантаж. під час сходжень на гірські вершини. Залишив прекрасні описи літніх та зимових експедицій.
Сподіваюсь, для читача тепер достатньо інформації, аби уявити, яке хоч і коротке, але яскраве й насичене життя було у одного з когорти ректорів нашого університету, сміливої людини, талановитого вченого, письменника, суспільного діяча.

Людмила Рінгіс,
голова правління клубу «Дорогами до прекрасного»,
член Національної спілки журналістів України