Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Воблий Костянтин Григорович

ОЧОЛИВ ІНСТИТУТ У НАЙСКЛАДНІШИЙ ЧАС

Скільки імен, що уособлюють собою окрасу Альма-матер?! Тих, що ми називаємо Видатними Кінгівцями. Про одного з них подальша розповідь. Коротку довідку про всесвітньо відомого ученого Костянтина Григоровича Воблого (1876-1947) можна знайти у енциклопедичних та спеціалізованих виданнях:

економіст, статистик, економіко-географ, доктор політичної економії і статистики (1911), академік УАН (1919), віце-президент ВУАН (1928-1930), директор Інституту економіки (1943 — 47), член Держплану УРСР (1945) ; в основному вивчав проблеми розвитку продуктивних сил України, зокрема розвитку цукробурякової промисловості, комплексного освоєння  Дніпра, займався питаннями економічної географії УРСР в цілому, географічного районування, а також питаннями організації праці науковців. Заслужений діяч науки України(1944), нагороджений орденом Леніна та орденом Трудового Червоного Прапора.

А от про сторінки вписані ним у понад столітню історію нашого навчального закладу хочеться подати детальніше... 

У 1907 році К. Воблий був запрошений читати політичну економію на вищих комерційних курсах, згодом Київському комерційному інституті (ККІ). На цей час він вже відомий учений, автор численних надрукованих робіт з питань історії польської фабричної промисловості, професійно промислового перепису у Германії тощо. Після повернення з Польщі, де закінчив юридичний факультет Варшавського університету, працює приват-доцентом у Київському університеті Св. Володимира.

Саме К. Воблий разом із М. Довнар-Запольським (директором ККІ) були ініціаторами створення у Києві “Товариства економістів”, що мало вести аналіз та узагальнення економічного становища півдня Росії, регіону, який розвивався швидкими темпами, та розробку нагальних проблем економічної науки. Діяльність Товариства безумовно сприяла приділенню гідної уваги науково-дослідній роботі в комерційному інституті. Висвітлення як викладацьких, так і студентських робіт було у  журналі “Извъстія Киевскаго Коммерческаго института”, який з 1909 до 1919р вміщував хроніку студентського життя, навчальні програми, методологічні розробки окремих курсів. 

У 1910-1917 рр К. Воблий був деканом економічного відділення (найбільшого з двох, що були на той час у комерційному). Саме в цей час інститут розпочав активно проводити підготовку й видання підручників. Серед авторів – відомі професори: Є. Слуцький, О. Русов,  Д. Граве, М. Довнар-Запольський та ін. Професор К. Воблий подав до друку роботи: “Статистика. Пособие к лекциям” ,  “Политическая экономия”, “Основы экономики страхования” – підручники, які витримали кілька перевидань. Цими підручниками користувались відомі нам студенти економічного відділення тих часів П. Тичина та В. Елланський (Блакитний) і численна когорта студентів наступних років. У цей період інститут стає визнаним центром наукової економічної думки, постійно друкуються “Труды экономическаго семинарія проф. К.Г. Воблаго при Кіевскомъ коммерческомъ институте”, а кращі з трудів відзначаються: “Удостоєна преміи Кіевскаго Коммерческаго Института”. 

Розпочинаються роки нелегких випробувань для інституту: перша світова війна... евакуація потім реевакуація... руйнівні наслідки... тяжкий матеріальний та фінансовий стан. Потім на передній план виходить інтенсивний перебіг політичних змін... Одразу після лютневої революції 1917 р. почали створюватися Ради робітничих і солдатських депутатів. 

У комерційному, що завжди був осередком прогресивних поглядів, створюються викладацькі Ради на відділеннях, які впливали на всі напрями наукового, навчального і господарського життя інституту, а також студентські представницькі товариства, що активно виступають за негайне припинення війни, за відміну сплати за навчання, за звільнення з роботи реакційних професорів. 

Саме у цей складний час інститут очолив К.Г. Воблий. Попри всі труднощі та негаразди інститут працював, і навіть за ініціативи  ректора 13 жовтня 1918р у залі Київського комерційного відбувся перший всеукраїнський з’їзд економістів і статистиків. 

Та вже через місяць інститут було закрито до квітня 1919 р. Перерва у роботі була спричинена окупацією України австро-німецькими військами й тимчасовою владою Директорії. У приміщеннях інституту жили німецькі офіцери, частину приміщень було зруйновано,  пограбовано гордість комерційного – музей товарознавства. Студентство виступало проти заклику гетьманської армії і загальної мобілізації студентів. Про те, як готувалися та проходили  такі мітинги протесту, записано у спогадах одного з керівників студентських представницьких товариств О. Довженка, який саме в ці часи був слухачем комерційного, здобуваючи другу вищу освіту. Про участь у таких акціях протесту згадував і Ю. Смолич, описуючи своє нетривале навчання у інституті.  У серпні 1919 р. було вторгнення денікінської армії і оголошення воєнного стану, а згодом викладачі й студенти виступили на боротьбу  з білополяками та врангелівцями. Очолював їх вже інший ректор... 

Початок 1920-х років. Саме тоді було запрошено групу видатних учених у галузях економічної науки на чолі з академіком К.Г. Воблим до Таврійського університету. Відкриття цього університету у Сімферополі пов’язували з роллю Криму як авангарду російської торгівлі з Турцією, Персією та Ближнім Сходом. Потрібні були спеціалісти-економісти. Для їх підготовки передбачалося залучити професорів та тимчасових лекторів. Умови роботи навряд чи можна назвати легкими: насувався голод, часто політичні амбіції переважали професійне ставлення при вирішенні проблем, почалося некомпетентне втручання обласних партійних органів. Наслідком “чисток” майже не лишилося запрошених професорів і доцентів, Усе це спонукало учених, в тому числі і К.Г. Воблого, шукати роботу у інших центрах країни. 

Подальші роки роботи К.Г. Воблого пов’язані з Академією наук: обіймав посади віце-президента ВУАН, працював директором інституту економіки АН УРСР, завжди поєднував керівну роботу з науковою. Співпрацював у періодичних виданнях: “Русское Экономическое Обозрение”, “Народное Хозяйство”, “Вестник Финансов” та інших. Йому належать дослідження з проблем економіко-географічного розвитку промисловості України, проблем розвитку продуктивних сил, комплексного освоєння Великого Дніпра, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, економіки страхування та ін. К.Воблий -  автор численних  окремих та багатотомних видань у вищеназваних галузях науки, а також співавтор і редактор наукових збірок, зокрема посмертно виданої “Нариси економічної географії УРСР”(т.1 1949), витримали кілька перевидань підручники із статистики (6), економічної географії (5). Політекономії (2), Організації роботи наукового працівника (2). 

Помер К.Г. Воблий 12.09.1947 р. у Києві. Більшість його наукових робіт не втратили свого значення і сьогодні. Та й у системі освіти ім’я не забуте, адже протягом довголітньої педагогічної діяльності підготував чимало фахівців. Шанують не тільки у КНЕУ, у історію якого вписані понад 20 років (та ще й яких буремних і складних!), років становлення вищого закладу і започаткування наукових досліджень, що проводили викладачі і студенти водночас із навчанням, і видавничої роботи над підручниками, і активної участі інституту  у  економічних заходах державного рівня ... 

У 90 –ті роки  раніше згадуваний Таврійський, тепер вже Сімферопольський державний університет,  повернувся до підготовки спеціалістів-економістів. У 1994р. було відроджено факультет “Економіки, менеджменту і права”. Радою цього факультету було прийнято рішення про виплату студентам-відмінникам іменної стипендії імені одного з засновників цього факультету Воблого Костянтина Григоровича. Гідна данина пам’яті.

Ніби і достатньо інформації, щоб уявити собі, якою була ця особистість і все ж... Якщо хочеш краще пізнати творчу людину, ознайомся із її трудами, адже саме там вкладено часточку її душі, крихту її серця... І от у відділі рідкісної та цінної книги Національної парламентської бібліотеки України отримую декілька найменувань. На чому зупинити свій вибір? Це роботи професора, академіка, чи зрозумію хоч щось...  Обираю ті назви, що чимось чіпляють: “Къ вопросу о причинахъ современной дороговизны ”(1915 р.), “Экономическая географія Украины. Пособіе для  учащихся въ средней школе и для всех, интересующихся изучением экономической жизни на Украине”(1919 р.) та написану пізніше і вже українською “Київ – серце України”. Незважаючи на старовинний правопис, читається дуже легко, (деякі фрагменти ніби писані для сьогодення!). Мова чітка, зрозуміла та до того ж високохудожня! Обмежена рамками газетної нотатки, на жаль, не можу викласти усі спостереження й висновки щодо  вищеназваних книг. Вражаючого багато: і інформація, вміщена на обкладинках, і поетичний епіграф до підручника, і уривки народних пісень, що органічно вписуються у суто науковий текст, і ілюстративні діаграми, карти та схеми, і красномовні цифрові викладки статистика, і перелік та сторінковий обсяг використаної літератури. Підручник з економічної географії Костянтина Григоровича Воблого, який витримав декілька перевидань впродовж майже двадцяти років, нині читається як захоплюючий художній твір, насичений перлинами фольклору і вкрапленнями історичних цікавин. 

Видану пізніше і вже українською  книжечку “Київ – серце України” (1944 р.) читаю, смакуючи кожне слово. Все так органічно цікаво сплелося в невеличкому есеї: і історія стародавнього славного міста, і непереборна віра в його світле майбутнє сміливими передбаченнями, (а споглядав же в цей час довкола майже вщент зруйноване місто!), Київ після фашистської навали являв собою суцільну руїну. Крім цікавин історичної давнини, автор малює таку яскраво сміливу картину майбутніх перспектив, що нарис по праву можна вважати поетичною одою вічному місту.

Але першим і головним є переконання у тому, з якою непідробною повагою та любов’ю до читача писалося все це Людиної високого професійного та культурного рівня й широкоохватного світогляду... 

Безперечно маємо пишатися, що нашу Alma-mater прикрашають такі імена! 

Людмила Рінгіс, 
голова правління клубу “Дорогами до прекрасного”

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК ВИДАТНОГО НАУКОВЦЯ

У понад столітню історію нашого університету, найстарішого економічного вищого навчального закладу України, вписано чимало імен всесвітньовідомих учених, імен колишніх студентів і викладачів, які уособлюють собою окрасу Альма-матер. Серед них гідне місце посідає Воблий Костянтин Григорович (1876-1947) – відомий учений економіст, економіко-географ, доктор політичної економії і статистики, академік УАН, віце-президент ВУАН, Заслужений діяч науки України. Один із засновників економічної географії України, організатор академічної науки та досліджень народного господарства в Україні, розробник методики підготовки наукових кадрів. Автор підручників та оригінальної політекономічної концепції продуктивних сил України.

Бібліографічний список видатного науковця налічує понад тисячу назв  надрукованих матеріалів, серед яких понад 200 – це ґрунтовні праці з проблем економіки й споріднених наук, більше 40 рецензій на вітчизняні й зарубіжні наукові видання. За участю й під редакцією К.Г. Воблого вийшло понад 20 праць, у т. ч. фундаментальні видання Академії наук. Йому належать дослідження з проблем розвитку промисловості Польщі й України, розвитк у і розміщення продуктивних сил в зоні Великого Дніпра, в галузі цукрової промисловості. К. Воблий вивчав особливості формування агропромислового комплексу, відстоював необхідність розвитку текстильної промисловості в Україні, досліджував проблеми міграції населення, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, економіки страхування, статистики й наукової організації праці.

Про життєвий шлях та наукову спадщину видатного вченого можна знайти вичерпну інформацію в енциклопедичних і спеціалізованих виданнях, а от про внесок у становлення й розвиток нашого навчального закладу, часів коли він називався Київським комерційним інститутом, а згодом Київським інститутом народного господарства, варто подати детальніше, адже з ним пов’язані понад 20 років життя Костянтина Григоровича. К. Воблий обіймав різні посади: приват-доцент, професор, декан економічного відділення, учений-секретар, ректор ККІ; успішно поєднував викладацьку й науково-дослідницьку роботу, виконував постійні доручення на загальних засадах, брав активну участь у громадському житті. 

У 1907 р., майже з самого заснування Вищих комерційних курсів, К. Воблий був запрошений як викладач. На цей час він вже відомий учений, автор надрукованих робіт: «Проблема воспитания по Канту: Очерк из истории педагогики», «Вопрос о методе в истории политической экономии» та ін.. Після повернення з Польщі, де закінчив юридичний факультет Варшавського університету, у Київському університеті Св. Володимира склав іспит на ступінь магістра політичної економії , отримав звання приват-доцента по кафедрі політичної економії і статистики і почав викладати тут політичну економію. Одночасно з університетським курсом у комерційному читав теорію політичної економії.

Крім читання лекцій, Костянтин Воблий  одразу долучився до виконання відповідальних доручень, зокрема до роботи у Товариствах, що діяли при ККІ. «Товариство опіки над вищою комерційною освітою м. Києва», створене у квітні 1909 року, мало забезпечувати матеріально-технічне існування Комерційного інституту: господарську діяльність, будівництво приміщень, організацію й поповнення бібліотек, оснащення музею та спеціалізованих кабінетів і лабораторій. К. Воблий був обраний до керівної Ради Товариства та працював у складі Бібліотечної комісії.

«Товариство сприяння розповсюдженню комерційних знань»,  затверджене 8 грудня 1910 року, мало на меті поширення знань про економічні та комерційні науки в межах Південно-Західного краю: право заснування денних та вечірніх торгівельних класів, курсів спеціальних предметів комерційного профілю, торгівельних шкіл та комерційних училищ. Окрім того, організацію публічних лекцій та виступів з рефератами, що мали відношення до торгівельно-промислової справи, а також заснування мережі спеціальних музеїв тощо. В цьому Товаристві К. Воблий входив до керівного Комітету та очолював комісію з організації і проведення публічних лекцій.

К.Г. Воблий разом із М. Довнар-Запольським (засновником і першим директором ККІ) були ініціаторами створення у 1908 р. київського “Товариства економістів”, що мало вести аналіз та узагальнення економічного становища півдня Росії, регіону, що розвивався швидкими темпами, та розробку нагальних проблем економічної науки. Діяльність Товариства безумовно сприяла приділенню гідної уваги науково-дослідній роботі в комерційному інституті. Як викладацькі, так і студентські наукові роботи  друкувалися у заснованому 1909 року журналі “Извћстія Киевскаго Коммерческаго института”, який висвітлював навчальне й наукове життя інституту. 

У 1910 році К. Воблого обрали деканом економічного відділення, мав справлятися з усіма організаційними, навчальними й побутовими проблемами найбільшого з двох відділень, що були на той час у комерційному. Однією з нагальних задач було забезпечення студентів необхідною  літературою.  Інститут в цей час активно проводив підготовку й видання підручників. К.Г. Воблий долучився до видавничої справи, підготувавши: курс лекцій «Статистика» (1908, витримав шість видань); «Основы экономии страхования» (1914, 1915, два  видання); «Начальный курс политической экономии: История, теория и финансы» (1918, два видання); «Экономическая география Украины» (1919, п’ять видань українською мовою).

          

К. Воблий надаючи великого значення науковим дослідженням, в тому числі студентським, організував відомий економічний семинарій, справжню школу економістів-науковців. Впродовж 1913-1915 років підготував три випуски «Труды экономического семинария К. Г. Воблого при Киевском коммерческом институте». Публікувалися і результати науково-дослідної роботи студентів комерційного. Яскравим прикладом є робота С.Остапенка «Персидский рынок и его значение для России». Дослідження було видано окремою книгою у рубриці «Труди економічного семінарію проф. К.Г. Воблого» і відзначено премією ККІ. Цікаво, що премію надали у вигляді сплаченого закордонного відрядження. Вже з 1912 р. (після надання інституту статусу державного) стало можливим для студентів проходити практику закордоном. Студентів направляли не лише до європейських країн: Болгарії, Італії, Бельгії, Франції, Португалії, Баварії, але і до США, Японії, Туреччини, Персії, Сирії та Палестини, Монголії, Китаю. Звіти про закордонні відрядження також вміщувалися в «Известиях ККИ». Потім звіти (деякі скорочено, деякі у повному обсязі) стали видаватися окремими збірками під назвою «Отчеты о заграничных командировках студентов Киевского коммерческого института». Відомо про чотири таких випуски. До речі, у другому випуску опублікована ще одна наукова робота С.Остапенка – «Торговыя палаты в Германии».

Детальніше про колишнього випускника та згодом викладача Сергія Степановича Остапенка можна почитати у газеті «Економіст» № 28-30 за 2009 р. «Удостоєна премії Київського комерційного» та  №22-25 за 2011 р. «Враховуючи наукову цінність».

Роботі у бібліотечній комісії інституту К. Воблий теж надавав багато уваги. У комерційному , крім фундаментальної, заснованої ще в 1906 році при відкритті Вищих комерційних курсів, та студентської (бібліотеки підручників), що була відкрита у 1909 р., поступово відкривалися  спеціалізовані бібліотеки та читальні у навчально-допоміжних закладах інституту таких як: фізичний кабінет, хімічний кабінет, лабораторія аналітичної хімії, лабораторія технічної хімії, статистичний кабінет, музей товарознавства. З осені 1910 р. у ККІ почав працювати фінансово-економічний кабінет (семінарій).

Семінарій та семінарська бібліотека мали за мету, з одного боку, допомагати в наукових розробках окремих тем і питань у галузі економічного та фінансового життя Російської імперії та закордону; з іншого, – навчати користувачів розбиратися в законодавчому та статистичному матеріалі, аналізувати, систематизувати та розробляти цей матеріал, давати можливість читачам засвоювати техніку наукової роботи. Для цього в бібліотеці зосереджувалися найсвіжіші видання необхідних матеріалів, зокрема видання урядових та суспільних організацій Росії. Разом з тим в бібліотеці семінарію знаходився і достатній перелік іноземної (переважно німецької) літератури, були широко представлені комплекти наукових журналів російською, французькою, англійською та італійською мовами. 

У квітні 1911 р. К. Воблий успішно захистив докторську дисертацію і йому був присвоєний ступінь доктора політичної економії і статистики та вчене звання ординарного професора Київського університету Св. Володимира; на цій посаді він працював до 1920 р.(до закриття всіх шести університетів, що були на той час в Україні).

Одночасно з 1912 р. по 1917 р. Костянтин Григорович працював професором Київського комерційного інституту по кафедрі політичної економії, опублікував план створення соціального кабінету при музеї інституту, а з 1917 по кінець 1918 рр. обіймав послідовно посади вченого секретаря Ради і виконуючого обов'язки ректора. Час його ректорства був бурхливим, багатим на зміни, та попри всі складнощі, заклад працював і навіть  за ініціативи К. Воблого 13 жовтня 1918 р. у колонній залі Київського комерційного інституту відбувся перший всеукраїнський з’їзд економістів і статистиків. Та вже через місяць інститут таки було закрито до квітня 1919 р. Перерва у роботі була спричинена окупацією Києва австро-німецькими військами.

Саме в цей період перерви Костянтин Григорович виїхав до Сімферополя, куди були запрошені деякі професори Київського університету на чолі з К.Г. Воблим для читання лекцій у щойно відкритому Таврійському університеті. Подальший перебіг політичних подій і змін влади перекреслив  сподівання на перспективи цього університету, його, як і всі інші українські університети, теж реорганізували у інститут народної освіти. Потреба у читанні лекцій професорами відпала, К. Воблий повернувся до Києва. З 1920 по 1930 рр. (до реорганізації інституту)  К. Воблий продовжував викладати на кафедрі політекономії і статистики промисловості та економіки страхування Київського інституту народного господарства.

17 травня 1919 р. професора Воблого К.Г. як відомого вченого-економіста і педагога вищої школи було обрано академіком УАН зі спеціальності "промисловість і торгівля". Відтоді з АН було практично пов'язане все подальше життя вченого. 

У 1921 р. академік К.Г. Воблий стає членом соціально-економічного відділу ВУАН, де зосереджувалася на той час основна економіко-географічна діяльність, очолює в ньому науково-дослідну кафедру економіки, торгівлі й промисловості, а у 1922 р. був одним із співорганізаторів (разом з Р. Орженцьким) Київського Товариства економістів, спочатку очолював в ньому кооперативну секцію, а впродовж 1923-1927 рр. був головою президії.

 

«Кооперація – засіб духовного відродження українського народу»  – це гасло було поширеним у 20-ті роки минулого століття. Ще один вислів: «Кооперативний рух –  альтернатива класовій боротьбі» - належить К. Воблому. Бачення кооперації як матеріальної основи вирішення усіх національних проблем закономірно висувало питання щодо піклування про освіту. Незважаючи на фінансово-економічний хаос та буремний перебіг подій, українська кооперація змогла розбудувати систему всеукраїнських центрів кооперації, відкрити чимало кооперативних шкіл, надавати систематичну організаційну та суттєву матеріальну допомогу закладам освіти. 

Щодо ло вищої освіти, то ще наприкінці 1918 р. з ідеєю створити кооперативний інститут у Києві виступив учений зі світовим ім’ям, визнаний суспільний і громадський діяч часів визвольних змагань і самовизначення України – М.І. Туган-Барановський. Туган-БарановськийІ. розробив програму навчання й вимоги до випускників, але результатів втілення ідеї побачити йому не довелося. У січні 1919 р. у складі делегації Директорії УНР вчений виїхав до Парижу й помер у дорозі. 

Кооперативний інститут, який став носити ім’я  Туган-Барановського, від самого заснування був відомчо підпорядкованим кооперативним спілкам, які і фінансували заклад, і працевлаштовували випускників. Кооператори не шкодували грошей на свій вищий навчальний заклад, пишалися ним, підкреслюючи, що він є першим подібним у світі. 

Залучення потужних наукових сил, зосереджених у Всеукраїнській Академії Наук, забезпечувало інституту високий рейтинг. Лекції читали: академіки К.Г. Воблий, М.П. Василенко, М.П. Кравчук, Р.М. Орженцький, М.В. Птуха, Л.М. Яснопольський, професори М.І. Мітіліно, В.І. Синайський, П.Р. Сльозкин, П.Л. Кованько та ін. Всі названі викладачі мали багаторічний досвід роботи у Київському  комерційному інституті. Головним принципом системи навчання була взаємодія між викладачами та студентами, що  втілювалось у лекційній і семінарській формах організації навчального процесу.

Подальша історія цього закладу пов’язана з інститутом народного господарства. 16 листопада 1920 р. Київське Управління Вищих навчальних закладів видало наказ про приєднання кооперативного інституту до Київського інституту народного господарства у статусі факультету. В цей час у КІНГу на економічному факультеті був кооперативний цикл. От сполученням із цим циклом і утворився новий факультет. Станом на 1 січня 1921 р. кооперативний факультет налічував 394 студ., а станом на 1 січня 1922 р. чисельність факультету складала 437 студентів. Вже у травні 1922 р. відбулася чергова реорганізація у КІНГу, кооперативний факультет виділили у самостійний  технікум, який мав готувати кадри для кооперації. Програма навчання залишилась інститутською.

У вересні 1926 р. рішенням  Ради Народних Комісарів кооперативний технікум перетворися у Кооперативний інститут імені В.Я. Чубаря. За ініціативи Всеукраїнської кооперативної спілки у 1927 році в Кооперативному інституті утворюється  науково-дослідна кафедра кооперації. Очолив її представник Вукоради В.М.Целларіус, а К.Г. Воблий був призначений заступником керівника.  Кафедра складалася із 3-х секцій: історії і теорії кооперації (керівник – академік К.Воблий), торгівлезнавства (керівник – П.Ф. Височанський, випускник Київського комерційного інституту), фінансово-кредитної секції (керівник – професор  К.О. Пажитнов). У Статуті зазначалось, що «катедра є науково-дослідча і науково-виховна установа УСРР, що має на меті: а) вести науково-дослідчу працю в кооперації, б) готувати наукових дослідників, в) готувати викладачів для вузів».

Через недовгий проміжок часу сталася зміна економічного курсу, країна вступила в другий етап НЕПу, коли центр ваги змістився у бік індустріалізації  і визначення  колгоспів як найбільш доцільної форми кооперування селян. В кооперативному житті визначальними стали політичні, а не економічні чинники. Творчі дискусії науковців витіснилися ідеологічною боротьбою. Врешті решт одна частина вчених була усунута від наукової діяльності, інших обставини змушували  пристосовуватись до ситуації, яка склалася в суспільстві. 1929 p. був роком «великого перелому», дійсно зламали багатьох. Показові приниження й промови-каяття характеризують напружену атмосферу того часу.

Так академік Костянтин Григорович Воблий після публічного каяття в тому, що «все життя вірою і правдою служив буржуазії», більше взагалі не згадував про кооперацію і заглибився у вивчення корисних копалин і написання для популярних видань статей: "Українські самоцвіти”, "Промислове використання самоцвітів України”, "Лабрадори УРСР і їх промислове використання” тощо.

Щодо колишнього випускника ККІ Павла Федоровича Височанського, то в одній із останніх своїх опублікованих праць  «Буржуазна та радянська кооперація», безперечно  даниною часу, він наводить висновок: «радянська кооперація і радянська влада мають одну мету – будівництво соціалізму». Але така зміна поглядів вже не врятувала автора. І коли  стався справжній розгром кооперативного руху, то серед  інших інтелектуалів України, репресованих «за націоналізм»,  опинилися і  П.Ф. Височанський – керівник секції, і В.М. Целларіус – керівник науково-дослідної кафедри кооперативного інституту. Це вже настали жорстокі часи, коли публічного приниження та примусових змін наукових поглядів було недостатньо, за сфабрикованими звинуваченнями знищували фізично.

 

У Всеукраїнській академії наук 1927-1930 роки К. Воблий  керував Комісією з вивчення народного господарства України. У 1928 р. був обраним віце-президентом і членом президії ВУАН. 1930 року К.Г.Воблий вже не був віце-президентом, а з наступного року в Академії Наук було розгорнуто дискусію "по критиці і самокритиці праць академіка К.Г.Воблого. Проти українських вчених і культурних діячів вже на повну потужність  розгорнули нищівну партійно-державну кампанію. Гостру дискусію було організовано з метою засудження "старої” Академії, відірваної від радянського будівництва. Мудрий академік говорив: "Академія Наук робила свою роботу, дуже цінну роботу, і її оцінить історія і суспільство…»  Це було дуже сміливо, але не переконливо: владним рішенням 4-й том його монографії  "Історія цукрово-бурякової промисловості на Україні” (1-3 томи цього ґрунтовного дослідження вже були на цей час опубліковані) було викинуто з видавничого плану в числі багатьох інших заборонених для друку видань. Значно пізніше у своїй "Автобіографії” К.Воблий написав, що по закінченні цієї дискусії він "в порядку самокритики визнав непригодність того історичного методу, котрим користувався раніше, сприйняв діалектичний метод як єдиний метод наукового дослідження”. 

 

30-ті роки були дуже складними, посилилися політичні репресії, особливо зазнали утисків українські вчені, зокрема й Академія наук. Саме в цей період К. Воблий захопився проблемою Великого Дніпра: публікував в різних газетах і часописах Києва, Москви, Мінська статті, виступав з доповідями, організуав весною 1933 р. Всесоюзну конференцію, у журналі "Наша страна” опублікував великий географічний нарис "Вниз по Днепру”. І майже нічого не друкував у наукових виданнях, а у страшному 1937 -му мав навіть виїхати з Києва до рідної Полтавщини.  1939 р. повертається до педагогічної діяльності, очолив кафедру економічної географії у Київському державному університеті і керував нею по 1941 р., одночасно завідував сектором економічної географії Інституту економіки АН УРСР. Разом із групою молодих співробітників написав обширну працю з економічної географії України. Напередодні війни К. Воблий закінчив багаторічну наукову працю "Организация труда научного работника (методика и техника)”, яка згодом двічі була перевидана.

В роки війни. перебував разом з установами АН в евакуації в Уфі, займався дослідженням господарства Башкирії.  У повоєнні роки К.Г.Воблий очолював Інститут економіки АН УРСР. За видатні наукові здобутки, внесок у розвиток продуктивних сил країни, плодотворну педагогічну діяльність і виховання висококваліфікованих кадрів наукових працівників вченому 1944 року було присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки Української РСР та нагороджено орденом Трудового Червоного прапора; 1945 року нагороджено медаллю «За облесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» і 1946 року – орденом Леніна. 

 

 

 

 

 

Помер К. Г. Воблий 12 вересня 1947 р. в м. Києві. Похований на Лук’янівському кладовищі. Встановлено пам’ятну дошку на будинку 21/12 по вул. Лютеранській, де мешкав. Пам'ять про видатного вченого живе у його наукових трудах, що не втратили своєї цінності донині. 

Людмила Рінгіс, голова правління клубу «Дорогами до прекрасного» 

Остання редакція: 19.11.15