З глибоким сумом повідомляємо про загибель студента факультету маркетингу КНЕУ ім. Вадима Гетьмана – Кирила Руденка, позивний «Козир», який загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Кирило Руденко народився 11 листопада 2005 року в Києві. Після початку повномасштабного вторгнення Росії він переїхав до матері у США, де продовжив навчання. Водночас Кирило постійно стежив за подіями в Україні та підтримував зв’язок із батьком, який уже став на захист держави. Для нього повернення додому з часом стало усвідомленим і виваженим рішенням.
У 2024 році Кирило вступив на факультет маркетингу Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, плануючи здобувати освіту та будувати власне майбутнє. Повернувшись в Україну, він пройшов військовий вишкіл і добровільно долучився до лав 3-ї окремої штурмової бригади, служив у розвідувальному батальйоні «Hatred». Свідомо обрав піхоту та розвідку, переконаний, що саме в цьому підрозділі зможе бути найбільш корисним.
На фронті Кирило виконував бойові завдання на Донеччині та Харківщині, брав участь у розвідувально-бойових операціях, демонструючи зосередженість, відповідальність і надійність. Побратими згадують його як професійного, спокійного й точного у виконанні бойових завдань.
Батько говорить про сина як про людину, яка свідомо прийняла свій шлях:
“Як батько, я з болем прийняв його рішення, але я повинен був поважати його вибір. Він по-справжньому був щасливим у війську і жив тим, щоб приносити користь Нації. Його хоробрість і цілеспрямованість викликають глибоку повагу. Сину, я дуже тобою пишаюся, сильно люблю і буду любити завжди”.
11 грудня 2025 року під час бою поблизу Новомихайлівки Кирило Руденко загинув разом із побратимом Ярославом Коротчиним, прикриваючи один одного до останнього. Їхні дії врятували життя інших бійців.
Кирило був не лише воїном, а й людиною світлого розуму та чітких принципів. З дитинства він звик брати на себе відповідальність, цікавився історією, займався спортом. Для університетської спільноти він залишиться прикладом студента, який свідомо обрав свій шлях і залишився вірним власним переконанням.
Університетська спільнота висловлює щирі співчуття родині, близьким, побратимам і всім, хто знав Кирила. Пам’ять про нього назавжди залишиться частиною історії нашого університету та нагадуванням про ціну, яку українська молодь платить за право жити у вільній країні.