Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Відомі випускники

Випускники КНЕУ на wikiwand.com

 

ГЕТЬМАН Вадим Петрович (1935-1998) – впливовий політик, державний діяч, висококласний фінансист, Заслужений економіст України, удостоєний титулів "Парламентарій року-96" та "Фінансист року-97", кандидат економічних наук, академік Міжнародної академії інформатизації та Академії інженерних наук України, нагороджений орденом “Знак Пошани”, трьома медалями та грамотами,удостоєний звання Героя України (посмертно). Студент Київського фінансово-економічного інституту 1952-1956 років.

Детальніше див.

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Вадим Гетьман. Від студента до Героя України.

Гофштейн Давид Наумович (1889 -1952)  – єврейський поет, навчався у Київському комерційному інституті в 1913-1917 рр. Вірші писав з дев’яти років: спочатку на івриті, потім російською та українською, з 1909 року– на ідіші. Перша збірка віршів «У дорог» вийшла в 1919 р. , і автор одразу здобув визнання. 

У 1927 р. поета було обрано в бюро єврейської секції Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Окрім віршів і поем, писав статті про театр і літературу, про громадянську війну в Росії, зокрема про єврейські погроми. Під час Другої світової війни активно співпрацював у Єврейському антифашистському комітеті та в єврейській секції Спілки  письменників.

 6-го вересня 1948 р. був заарештований і 12-го серпня 1952 р. розстріляний. Твори Д. Гофштейна неодноразово видавалися у перекладах російською та українською мовами. 

 

ГРИЩЕНКО Микита Минович (1900-1987) - доктор педагог. наук (1956), професор (1957). Засл. діяч науки УРСР (1969). Здобув освіту в Києві на вищих трирічних педкурсах ім. Б. Грінченка (1919-1923) та юридичному факультеті Інституту народного господарства ім. Є.Бош (1923-1926). Понад 50 років працював у системі народної освіти: учителем, директором школи, інспектором, директором педучилища, ректором Київського інституту соціального виховання,  завідуючим  Київським міськвно, начальником управління шкіл МО України, директором науково-дослідних інститутів дефектології (1948-1950) і педагогіки (1955-1957). Водночас понад 30 років працював викладачем і (з 1957) зав. кафедрою  педагогіки Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Автор понад 250 наукових праць. 

Детальніше див.

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок 

Казка Аркадій Васильович  (1890 - 1929)  - поет, літературознавець, викладач. Студент Київського комерційного інституту 1913—1917 , років. Освіту не закінчив, учителював уселах Київщини, Чернігівщини, Одеси. Захоплення поезією почалося ще в роки навчання в семінарії. Разом з Павлом Тичиною та Василем Елланським відвідував «суботи Михайла Коцюбинського» йотримав благословення на літературний шлях. Як і багато талановитих митців «розстріляного відродження» 20-30-х років минулого століття, був знищений сталінською каральною машиною: його було заарештовано й ув’язнено у справі так званого «Союзу Визволення України» (СВУ). Не витримавши психологічного тиску, поет наклав на себе руки. Це офіційна версія. Дослідники архівних документів висловлюють думку про насильницьку смерть. Після повернення імені з небуття літературознавці досліджують неповно збережену творчу спадщину й визнають А.Казку одним з найталановитіших поетів свого часу, який володів філігранною формою вірша й строфи. 

Неприцький-Грановський Олександр Анастасійович (1887-1976) –  відомий вчений ентомолог, повний професор університету Міннесоти, утворив Фонд україністики при університеті, суспільний та державний діяч. Отримував найвищі нагороди від трьох президентів США. 

Студент Київського комерційного інституту 1909 – 1912 років. Співпрацював у часописі “Українська хата”. Зазнавши переслідувань царської охранки, емігрував до Америки.
Детальніше див.
Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Шевченкіана клубу

ОСТАПЕНКО Сергій Степанович (1881-1937) – економіст, державний діяч, Голова Ради Народних Міністрів УНР (лютий-квітень 1919).

Випускник ККІ (1913), приват-доцент ККІ (1917). 1921 р. притягався до суду як колишній есер, був засуджений до 5 р. таборів, але «враховуючи наукову цінність», міру покарання замінили роботою за спеціальністю, працював професором КІНГу та редагував науково-політичний журнал. 1931 р. знову був заарештований, загинув у таборах.

Див. «Економіст» №22-25 за 2011 р. «Враховуючи наукову цінність» та «Удостоєна премії Київського комерційного» у № 28-30 за 2009 р. 

 

 Смолич Юрій Корнелійович (1900 - 1976) – видатний український радянський письменник та громадський діяч. Навчався в Київському комерційному інституті у 1917 –1918 рр. У 1922-1924 - актор Українського драматичного театру імені І. Франка. Літературну діяльність розпочав у Харкові, вступивши до студії  «Гарт», де співпрацював з В. Елланським, П.Тичиною, О. Довженком. Очолював Спілку письменників України. Письменника вважають чи не найпліднішим в українській  літературі, писав оповідання, повісті, романи – автобіографічні, історичні, науково-фантастичні, а також мемуари. Три книги  «Рассказ о непокое...» висвітлюють у подробицях літературне життя України 20-30 –х років. Книги Ю.Смолича переведено на багато мов народів світу. Герой соціалістичної праці, був нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного прапора, орденом «Знак Пошани», а також медалями. Його ім’ям названо вулицю в Києві.

 

Детальніше див.

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена

 Свідзінський Володимир Юхимович  (1885-1941) —  Поет, не поцінований за життя, після трагічної загибелі тривалий час перебував у забутті й лише зараз повертається в українську літературу як одна з її найяскравіших і першорядних зірок. У творчому доробку три надруковані поетичні збірки й одна підготоалена до друку, а також переклади з Овідія, Гесіода, Аристофана, Лопе де Веги, А.Міцкевича, В.Гюго, Я.Купали, О.Пушкіна, М.Лермонтова, І.Тургенєва, М.Горького, М.Ушакова, а ще перший український поетичний переклад “Слова о полку Ігоревім”.  Студент вищих комерційних курсів, згодом — Київського комерційного інституту 1907—1912 років. 

Детальніше див.

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена

Тичина Павло Григорович (1881-1967) – Поет, перекладач (володів майже 20 мовами народів світу), лауреат Національної літературної премії імені Т.Г. Шевченка, громадський та державний діяч, академік ВУАН (1929) , академік Болгарської АН. У 1936-1939 та 1941-1943 р. директор інституту літератури АН УРСР, у 1943-1948 р. - міністр освіти УРСР, у 1953- 1959 р. Голова Верховної Ради УРСР. Серед офіційних премій Національної спілки письменників України є щорічна премія імені П.Г. Тичини. 

Студент Київського комерційного інституту 1913 – 1917 років.

Детальніше див.

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена

 Ушаков Микола Миколайович (1899-1973) – поет, перекладач. Студент правничого факультету інституту народного господарства 1921 – 1924 років. Як пізніше згадував сам: "...не став ні юристом, ні господарником, бо покликала поезія життя..." Визнаний організатором школи російської поезії в Україні. За життя видав близько 30 збірок віршів, кілька прозових творів та творів про поезію й поетичну майстерність. За власні збірки та плідну перекладацьку діяльність удостоєний Державної премії імені Тараса Шевченка. Національна Спілка письменників України має офіційно затверджену премію імені М.Ушакова, яка щорічно присуджується за кращу книгу віршів російською мовою.

Детальніше див.

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена

 Бабель Ісак Еммануїлович (1894-1940) – відомий письменник, кінодраматург.

Після закінчення комерційного училища в Одесі вступив до Київського комерційного інституту на комерційне відділення. Старанно студіював мови: німецьку, англійську, французьку. Захоплювався історією, друкувався в київських газетах з невеличкими оповіданнями. У 1916 р. переїхав до Петербурга, сподіваючись стати письменником. За порадою М. Горького «пішов в люди» вивчати життя. У 1939 р. був заарештований, при затриманні конфіскували 24 папки з особистого архіву, подальша доля яких невідома. 15 років і про долю самого письменника не було повідомлень, лише після смерті Сталіна дізналися, що він був розстріляний у підвалах КДБ за сфабрикованим звинуваченням у тероризмі й шпіонажі. Реабілітований 1954 року посмертно.

Детальніше див.

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена

Безименський Олександр Ілліч (1898 - 1973) – відомий радянський поет, «співець країни Комсомолія». Народився у Житомирі. Закінчивши гімназію в м. Володимир, у 1916 р. вступив до Київського комерційного інституту. Як пізніше згадував, «в основному не вчився, а займався революційною діяльністю». Під час жовтневих подій 1917-го перебував у Петрограді, а далі знову повернувся до Володимира. Редагував першу комсомольську газету «Красная молодежь», почав активно друкуватися, працював у виїзних редакціях «Правды», «Комсомольской правды», на заводах і новобудовах. У роки ВВВ військовим кореспондентом пройшов від Москви до Праги. У повоєнні часи плідно продовжував літературну діяльність. Займав високі пости у Спілці радянських письменників. Нагороджений 6 орденами, а  також медалями.

Детальніше див.

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - По життєписах вивчаємо історію

БРАУН Володимир Олександрович (1896-1957) – відомий режисер, працював на «Ленфільмі», Одеській кіностудії, Ташкентській студії худ. фільмів, Київській студії імені О. Довженка, лауреат Сталінської премії (1952). заслужений діяч мистецтв УРСР (1954), нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю «За доблесну працю під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.».  Створив кінострічки: «Скарби затонулого корабля», «Морський яструб»,  «Сині скелі», "Моряки", "В далекому плаванні", "Голубі дороги", "В мирні дні",  «Максимка», "Командир корабля",  "Море кличе",«Матрос Чижик», «Мальва» та інші.

У 1915-1919 рр. вчився на економічному відділенні  Київського комерційного інституту. У Києві на домі, де жив режисер, встановлено бронзову меморіальну дошку. 

 

Довженко Олександр Петрович  (1894—1956) — видатний режисер, кінодраматург, письменник. Студент Київського комерційного, а згодом – інституту народного господарства 1917—1921 років. Водночас навчався і в Академії мистецтв, бо з дитинства мріяв бути художником.

Увійшов в історію української і світової культури як митець-новатор, самобутній художник, полум’яний публіцист, письменник-реаліст. Вважається фундатором української національної школи кінематографії. Визнаний серед кіномитців світу як геніальний режисер, фільм «Земля» зараховано до 12 кращих стрічок «усіх часів і народів». 

Детальніше див.

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Відчути душу генія

 ЄФІМОВ (Фрідлянд) Борис Юхимович (1900-2008) – відомий художник політичної сатири, ім’я занесене до Книги рекордів Гіннеса, Герой Соціалістичної праці, двічі лауреат Сталінської премії 2-го ступ (1950,1951) і Державної премії СРСР (1972), Народний художник РСФСР (1958), Народний художник СРСР (1967), дійсний член Академії мистецтв СРСР. Нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом "Знак Пошани", болгарським орденом "Кирилла і Мефодія" I ступ., та ще багатьма іншими нагородами СРСР та інших країн. Автор книги "Десять десятилетий: о том, что видел, пережил, запомнил". Малювати почав школярем, випускав стінгазету, перші надруковані шаржі з’явилися у 1915 р., карикатурою захопився з 1919 р., завідував підвідділом мистецької пропаганди, служив у Народному комісаріаті з військових справ. Потім вступив до інституту народного господарства, одночасно працював у кількох київських газетах і журналах, навчання покинув у 1922 р., переїхавши до Москви. 

Детальніше див. 

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - По життєписах вивчаємо історію

Елланський Василь Михайлович  (1894-1925) – поет, літературознавець,  Студент комерційного інституту 1914 – 1917 років. З юначих років займав активну громадянську позицію, вже у студентські роки виявив себе свідомим ватажком, а згодом – лідером боротьбистів. Став одним з улюблених молоддю революційних поетів-комунарів.  Переїхавши до Харкова, організував спілку пролетарських письменників “Гарт”, яка стала школою для багатьох літераторів України. Був засновником і редактором газети “Вісті” та додатків до неї: “Література, наука, мистецтво”, “Всесвіт”, а згодом гумористичного журналу “Червоний перець”, саме в ці роки співпрацює з П.Тичиною, О.Довженком, Ю.Смоличем  Писав літературні епіграми, пародії, шаржі гнівнусатиру, віршовані сатиричні фейлетони. Літературні псевдоніми: Василь Еллан, Еллан (Блакитний), Маркіз Попелястий, Валер Проноза, Артюр Орталь. Був засновником і до останніх днів життя Головою Держвидаву України. 

Детальніше див.

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Зустріч з дочкою Кінгівця

 

КАРТВЕЛІШВІЛІ Лаврентій Йосипович (1890 - 1938), радянський державний і партійний діяч. Вчився у Київському комерційному інституті, не закінчив. У 1915-1916 р. "товариш Лаврентій" вів партійну роботу у Саратові. Очолював Київський міськком партії (1917-1918), секретар Київського губкому партії (1921), секретар ЦК КП (б) Грузії (1923-1928), 2-й секретар Закавказького крайкому ВКП(б), голова. РНК Грузинської РСР. У1929-31 нач. Політуправління Українського військового округу, 2-й секретар ЦК КП(б).У, 1931- секретар Закавказького, у1933- Західно-Сибірського, у1933-36 Дальносхідного крайкомів. З кінця 1936 р. секретар Кримського обкому ВКП(б). У червні1937 виключений із партії, у липні заарештований, засуджений до смертної кари, розстріляний. Реабілітований у 1956 р. Одна з вулиць Києва носить його ім’я.
МІХОЕЛС (Вовсі)  Соломон (Шлойме)  Михайлович  (1890-1948) – єврейський актор, режисер, один з засновників і художній керівник Московського державного єврейського театру, народний артист СРСР (1939), лауреат Сталінської премії (1946).
З 1911 р. навчався у Київському комерційному інституті, був виключений за участь у студентських заворушеннях, продовжив навчання на юрфаку Петербурзького університету (1915-1918), потім учився у театральній студії О. Грановського, далі вступив до єврейської театральної студії, що згодом стала театром. У 1942 р. очолив Єврейський антифашистський комітет. Загинув у 1948 р. під час гастролей у Мінську, замовне вбивство було представлено як нещасний випадок.
МІНЦ Лев Юхимович (1893 – 1979) – видний учений, лауреат Державної премії СРСР (1968 р.) за цикл досліджень з теорії й методології міжгалузевих зв’язків та складання планових і звітових міжгалузевих балансів, доктор екон. наук, професор. Автор понад 200 наукових трудів.

Випускник Київського комерційного інституту (1914 р.) завідував відділом статистики праці Наркомату праці СРСР (1920-1930 рр.). Був репресований. З середини 50-х років займався розробкою математичних методів для планування народного господарства, працював ст. науковим співробітником  та завідував лабораторією у ЦЕМІ АН СРСР до останніх днів життя. 

ПУСТОХОД Петро Іванович (1893–1992) – відомий учений статистик, демограф, економіст, кандидат економічних наук; старший науковий співробітник Ін-ту Демографії (1919-1936), відділу статистики Ін-ту економіки АН УРСР (1936–1945). Автор трудів з проблем народонаселення  та переписів населення у дореволюційній Росії та у СРСР. Студент ККІ (1914-1922), викладач, ст.викл КІНГ (1922-1930), професор, зав.каф.статистики КФЕЇ 1930-1934), доцент, зав.каф. статистики КФЕІ (1947-1953), доцент, в.о.професора КІНГ (1955-1971). Після виходу на заслужений відпочинок продовжував і публікував наукові дослідження, висвітив історію найпершого в світі інституту Демографії, доклав чимало зусиль для повернення з примусового забуття імен колег статистиків, до перевидання ґрунтовних розробок українських демографів, які були закриті й заборонені в 30-ті роки 20-го століття, але не втратили своєї наукової цінності й дотепер.П. Пустоход залишив багату наукову спадщину й вдячну пам’ять своїх колишніх учнів.

Детальніше див. газета "Економіст" №№ 1440-1441 (квітень 2015) та 1444-1446 (червень 2015)  стаття Л. Рінгіс "Історія університету в назвах та іменах" 

Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок 

КОЧУБЕЙ Антон Данилович (1911-1966) - український радянський діяч, працював у Народному комісаріаті фінансів Української РСР.(1936-1938), в апараті Ради Міністрів УРСР (1945-1954),. Депутат  Верховної Ради УРСР 6-го скликання. Заст. Голови Ради міністрів УРСР, Голова Держплану УРСР (1963-1966).Кандидат економічних наук.
Випускник Київського фінансово-економічного інституту (1933).  

ГОЛЬДЕЛЬМАН Соломон (Шулем) Ізрайлевич (1885 -1971 ) - визначний діяч української єврейської громади, вчений-економіст.

По закінченні ККІ (1913) працював викладачем, разом з С. Остапенко підготував до видання Хрестоматію з політекономії. В 1917-18 входив до складу Центральної Ради від єврейської організації Поалей-Ціон,виконував обов'язки секретаря з національних питань. У1919 -товариш міністра торгівлі і промисловості, згодом - товариш міністра праці. З 1920 перебував в еміграції у Чехо-Словаччині. Викладав в Українській Господарській Академії у Подебрадах (з 1925 -професор) та Українському Технічно-Господарському Інституті. 3 1939 жив у Палестині. Помер у Єрусалимі. Автор праць з економіки і національно-етнічних проблем.

БАУМАН Карл Янович (1892 –1937) –відомий партійний діяч, З 1908 по 1911 р. тричі підпадав під арешт за політичні переконання. У 1912 р. вступив до Київського комерційного інституту, поєднуючи навчання з партійними завданнями, які виконував  у Києві й у Саратові, (де перебувала частина інституту з початком першої світової війни). У 1916 р. закінчив інститут і працював у Київському банку, був комісаром з націоналізації банків у Києві, зав. Київським губернським фінансовим відділом. У 1919 р. відряджений у Курську губернію, З 1923 р. переведений до Москви у апарат ЦК РКП(б), з 1934 заввідділом науки, науково-технічних відкриттів та винаходів ЦК ВКП(б). Коли почалася «чистка» учених, був заарештований. Помер у Лефортовській тюрмі через два дні після ув’язнення,. Майже через два десятиліття (1955) справу було припинено “у зв’язку зі смертю звинуваченого”, ще через місяць справу було переглянуто й переформульовано рішення – “за недоведеністю звинувачення”.  Й лише через понад півстоліття (1989 р.) постановою Генеральної прокуратури СРСР кримінальну справу було припинено “за відсутністю події злочину”. Одна з вулиць Києва носить його ім’я.

КОВАЛІВ Левко Борисович (1894 - 1937) - український політичний і державний діяч. Вступив у 1913 р. на комерційно-технічне відділення ККІ, мав на меті спеціалізуватись в хімічній  технології, але революційна робота відволікала від закінчення вищої освіти. ККІ відзначався як головний осередок соціал-революціонерів Києва. Став активним членом студентської громади, згодом вступив до групи українських соціал-революціонерів, співпрацював у журналі «Боротьба». обіймав відповідальні посади: з лютого 1921 р. – заступник наркома закордонних справ УРСР, у березні  обраний членом ВУЦВК, а у листопаді вийшов з КП(б)У.  Займався науковою роботою в галузі фототехнічних процесів, вивчав фізичну хімію в НДІ  Харкова,  з 1930 р. навчався в аспірантурі у Москві, по закінченні 1933 р. отримав посаду старшого хіміка в штаті МФХІ імені Л.Я. Карпова. 1934 р. був заарештований, проходив по так званій «Справі боротьбистів», звинувачених у причетності до контрреволюційної організації, що нібито планувала скинути радянську владу в Україні й готувала замах на Й. Сталіна  Був засуджений до 10 років таборів, 1937 р. розстріляний у Бамлагу. Реабілітований у 1956 р.

Детальніше див.
Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок – Полум’я революційної героїки


П. Височанський (справа 2 ряд)
серед кооператорів

ВИСОЧАНСЬКИЙ Павло Федорович (1892-1940) - відомий кооперативний діяч, історик української кооперації.
Випускник ККІ (1918). Ще будучи студентом видав брошури «Чи варто нам жаліти за царями?» (1917), ''Як жив український народ'' (1917). Автор  дев'яти книжок, серед яких - ''Коротка історія кооперативного руху на Україні''(1925), ''Начерк розвитку української споживчої кооперації'' (1925), «Кооперативний продаж» (1928), ''Кооперативний кредит'' (1929), «Буржуазна та радянська кооперація». Репресований у 1930 р. Після в'язниці був висланий до Саратова, потім на мідні копальні Корсак-Пай Карагандинської області, де й губляться його сліди.

Детальніше див.
Газета «Економіст» № 1360-1362 (26-28 за 2011 р.)  Б.Самбор «Теоретик і історик української кооперації – випускник ККІ».

КОВАЛЕВСЬКИЙ Микола Миколайович (1892-1957) – політичний і державний діяч, кооператор, публіцист і поет.
Вчився на історико-філологічному ф-ті Московського університету, був виключений за участь у студентській українофільській організації. З 1912 р. вчився на економічному відділенні ККІ (не закінчив). Як активний діяч студентських громад і член Комітету українських соціал-революціонерів 1914 р. був заарештований і ув’язнений у Лук’янівській тюрмі. Після звільнення (за недостатністю доказів) виїхав до Полтави, працював у кооперації. 1917 р. – голова ЦК УПСР та Всеукраїнської селянської спілки, редактор газети «Народна воля», член Центральної Ради, міністр продовольства УЦР у березні – квітні 1918р., міністр земельних справ у період Директорії УНР в урядах під головуванням C.C. Остапенка, Б.М. Мартоса,  І.П. Мазепи. За часів гетьманату був заарештований, з 1920 р. у еміграції. Мешкав і працював у Австрії, Польщі, Румунії, останні роки знов у Австрії, помер у Інсбруку. Автор мемуарів та публіцистичних книг з питань опозиційних рухів та національної політики в СРСР, один з редакторів «Енциклопедії українознавства».
 

ВОБЛИЙ Вадим Костянтинович (1905-1956) – український економіст, статистик, демограф, канд. ек. наук (1940). Досліджував питання відтворення населення в окремих країнах та організацію переписів. Син К.Г. Воблого.
Народився   9.04.1905 у Варшаві. Закінчив 6 класів гімназії й вступив на 2-й курс Київського соціально-економічного технікуму. 1921-1925 рр. навчався у Київському інституті народного господарства на економічному ф-ті. Захистив дипломну роботу «Приватна торгівля у Києві». 1925 – 1938 рр. працював у Інституті Демографії, водночас (1920-1930) –  викладач статистики у КІНГу. Від 1938 р. працював ст. наук. співр. у Інституті економіки АН УРСР.
Основні праці: ”Домові організації й домові комітети в Київі”, ”Потребительская кооперация в Германии”,  “Естественное движение населения в капиталистических странах в период всеобщего кризиса капитализма”, “Рождаемость и смертность в странах капитала”, ”Перепись населения в странах капитализма”, “История и организация переписей населения”, Транспорт УРСР.

 





 

Остання редакція: 27.02.16