Омельчук Вікторія, ФЕтаУ, 4 курс, ЕЕП-401

tori-cat@bigmir.net

ПОВЕДІНКА ПІДПРИЄМСТВА ЗА ГІПЕРКОНКУРЕНЦІЇ: МОДЕЛЬ ТА РЕАЛЬНІСТЬ

Актуальність. Починаючи з 90-х років минулого століття, конкурента ситуація у світі докорінним чином змінюється. Глобалізація світових економічних процесів, викликана впровадженням інформаційних технологій практично в усіх сферах діяльності, стираючи національні й територіальні межі руху товарів, капіталів, робочої сили зумовлює появу гіперконкуренції, яка призводить до загострення конкурентної боротьби за ринки збуту і ресурси, тим самим запроваджуючи нові тенденції в стратегічному управлінні організацією. Такі зміни, досить неоднозначно впливають на підприємства та їх становище на ринку. Виникає проблема успішного управління компанією, адже особливості гіперконкурентного середовища вимагають досить радикальних змін в поведінці підприємства. Модель поведінки, що діяла на протязі віку вже не діє, а стратегії - не приносять очікуваний результат.

Постановка проблеми.Метою даної статті є дослідження моделей поведінки підприємства на гіперконкурентних ринках.

Результати дослідження. На сьогодні уявляти, що структура галузі відносно стійка є не доцільним, адже це повністю ігнорує динамічні сили – інновації та підприємництво. На думку Джозефа Шумпетера «конкуренція - це «багаторічна буря творчого руйнування», завдяки якій найсприятливіші структури галузі – особливо монополія – сіють насіння свого ж власного знищення, залучаючи нові і вже існуючі фірми і спонукаючи їх використовувати новаторські стратегії і товари, щоб обійти визнаних лідерів» [3]. Така думка свідчить про те, що за гіперконкуренції модель п’яти сил Портера не в змозі прогнозувати конкуренцію і прибутковість, адже темпи зміни структури досить високі.

Гіперконкуренцію можна визначити як основну силу економіки, яка полягає в тому, що компанії можуть виробляти більше товарів, ніж здатні продати, а це відчутно позначається на ціні. Крім того, це змушує компанії "закладати" в ціну можливості більш широкої диференціації товарів. Однак здебільшого така диференціація - психологічна, а не реальна, очевидна [5]. Але і в цьому випадку перевага компанії зберігається недовго в галузі, яка дозволяє швидко перейняти будь-яке нововведення.

Основна ідея гіперконкуренції полягає в тому, що через тенденції глобалізації та технологічного розвитку, конкурентні переваги будь-яких компаній стають надзвичайно нестабільними. Таке посилення основних чинників конкуренції призводить до підвищення її інтенсивності.

Для формування чіткої моделі поведінки підприємства за умов гіперконкуренції, управитель має знати особливості та основні характеристики гіпердинамічного середовища. По-перше: гіперконкуренція одночасно охоплює кілька сфер – економічну, соціально-культурну, політичну тощо. По-друге: гіперконкуренція має багатоаспектний характер, який, безперечно, повинен бути врахований підприємствами. По-третє: підприємець повинен враховувати динамізм розвитку ринку за умов гіперконкуренції, адже позиції конкурентів і розстановка сил змінюються з наростаючою швидкістю. Тим самим зростає й агресивність, що є четвертим фактором.

Розглядаючи вплив інновацій на конкуренцію, слід зазначити, що для гіперконкуренції, він є прямим. Так, використовуючи інноваційну стратегію, управителям потрібно враховувати аспекти, що впливають на управління інноваціями. Для цього, можна скористатися запропонованою Річардом д'Авенітак званою модифікованою моделлю "7S".

Якщо розглядати модель поведінки підприємства за гіперконкуренції як гру, то в просторі вона матиме майданчики конкурентної боротьби, гравців та ходи. Вперше така модель-гра була запропонована Аланом Сингером. Пріоритетним для даної моделі є такі позиції як: майнова і фінансова міць як рушійний фактор виграшу; випередження в часі та ноу-хау; підвищення якості та зменшення витрат. Але спиратися на таку модель досить важко, управитель має усвідомити, що гіпердинамічне середовище не є гнучким по відношенню до підприємства, а ось підприємство, навпаки, має бути гнучким.

Враховуючи той факт, що очікуваним результатом «гри» на гіперконкурентному ринку є, так званий, «блакитний океан», тобто звільнення від конкурентів, то сучасна модель поведінки підприємства має базуватися на використанні таких факторів як: швидкість і несподіванка; постійна зміна правил гри; перехід від агресивної до помірної конкуренції; гнучкість стратегічних цілей; інноваційність; обізнаність та інформативність; інвестиційна спроможність. Така модель мала успішну реалізацію як на українському, так і на зарубіжному ринках. За реалізації даної концепції передбачається не динамізм, як фактор успіху, а свого роду відчуття часу, яке виражається як і в оцінці шансів використання інновацій, так і в своєчасній оцінці ризиків.

Висновки. За умови зростання конкурентного тиску, коли змагання між учасниками ринку досягає рівня гіперконкуренції, організація повинна змінити стратегію поведінки на ринку, таким чином, щоб гарантувати власне виживання. Управителям потрібно усвідомити, що за гіперконкуренції нинішні конкурентні переваги – це пройдешнє, а ефективна діяльність – полягає у постійному відтворюванні й оновленні конкурентних переваг.

ЛІТЕРАТУРА

1.           Aveni, d’R, Robert Gunther. Hyporcompetition: Managing the Dynamics of Strategic  Maneuvering. New York, The Free Press, 1994, p. 247–257.

2.           Michael E. Porter. What is strategy? Harvard Business Review, 1996, p. 61-74.

3.           Дятлов С.А., Марьяненко В.П. Гиперконкуренуция, как фактор лидерства в глобальной экономике // Механізм регулювання економіки, №3, 2009, – С. 110–118.

4.           Информационные технологии в бизнесе / Под ред. М. Желены. — СПб: Питер, 2002. — 1120 с.

5.           Котлер Филип. 300 ключевых вопросов маркетинга: отвечает Филип Котлер / Пер. с англ. — М.: ЗАО «Олимп—Бизнес», 2006. — 224 с.

Коментарі до матеріалу можна залишити тут:
http://vk.com/topic-36835937_26263735