Роман Володимирович Омельченко: «Хочу знову викладати…»

Роман Володимирович Омельченко, випускник КНЕУ 2000 року, викладав дисципліни «Креативний менеджмент» і «Глобальна економіка» на кафедрі міжнародного менеджменту факультету міжнародної економіки та менеджментусКНЕУ; доцент, кандидат економічних наук. У доробку монографія «Інноваційна складова структурних реформ у формуванні глобальної конкурентоспроможності», понад 60 наукових та науково- методичних праць. Нині - солдат 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи, Указом Президента України нагороджений державною бойовою нагородою - медаллю «За військову службу Україні».

- Романе Володимировичу, як змінилося Ваше життя після нападу росії на Україну?

- Військового досвіду я не мав, та відразу, 24 лютого, після нападу росії на Україну, прийняв для себе рішення піти захищати свою країну та рідне місто. Вже наступного дня було бойове «хрещення» в районі столичного Берестейського мосту. Потім були гарячі бої в районі Бахмута, Слов`янськ, Соледар…

- Як студенти відреагували на Ваше рішення?

- Я порадив, до кого звертатися за консультацією, щоб успішно завершити навчальний рік. Від студентів надходили теплі слова підтримки, особливо багато писали в перші дні війни. Вважаю, студентам зараз важливо здобувати знання, успішно навчатися, щоб потім відбудовувати Україну.

- Що Вам допомагає підтримувати моральний та бойовий дух?

- Є така фраза: якщо не ми, то хто ж? А ще пригадую іноземних побратимів, які допомагають здобувати перемогу. Французи, бразильці, британці, з якими я познайомився, розповіли, перше, що в них запитують - чому вони сюди приїхали. Відповідають: «Побачили велику несправедливість у нападі росії на Україну». На позиції немає дня і немає ночі… Під час штурму, буває важко доставити їжу, не вистачає води, інколи пили воду з калюж,кип`ятили…

- Коли випадає вільна година, чим займаєтесь?

- Дзвониш дружині, що все впорядку. Чистиш зброю, потім миєшся, відсипаєшся. Походити поміж людей – теж розвантаження. Підгодовуємо бездомних собак, котів. До слова,коли отримав бойове поранення, одна собака терлася о поранену ногу, неначе забирала біль…Інколи треба допомогти на кухні, дрова поколоти. Хтось вивчає зброю, хтось читає, здебільшого спеціальну літературу щодо військової тактики. Я переосмислюю вчення Вернадського про Ноосферу; перечитую, з точки зору військового досвіду,Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка».

- Романе Володимировичу, про що мрієте після війни? Чи продовжите займатися викладацькою діяльністю?

- Мрію, щоб наші діти не воювали… Війна змінює погляди на життя. Хочу знову викладати, але більш з практичної точки зору,маючи навички управління і поведінки в нестандартних та екстремальних ситуаціях.

- Чи маєте життєве кредо?

- Все що не робиться, робиться на краще!