Той факт, що КНЕУ є провідним вищим економічним навчальним закладом України і призначений бути науково-методичним центром підготовки економістів усіма вітчизняними вишами, сприймається нині як закономірний. Беззаперечним  доказом  цього є глибинність і непорушність традицій, закладених з перших років існування нашого університету, збережених і примножених впродовж його понад столітньої історії.

І починати розповідь про науку та науковців, безумовно, треба з імені засновника і першого директора закладу Митрофана Вікторовича Довнар -Запольського, видатного вченого-дослідника, автора понад 200 трудів з етнографії, соціально-економічної  та політичної історії Білорусі, Литви, Росії, України, Польщі, засновника власної історичної школи, що дала Україні відомих науковців: Д. Дорошенко, Й. Гермайзе, П. Курінний, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко. Як зазначав В.О. Романовський, "школа Довнар-Запольського оставила большой и плодотворный след в исторической науке".
Дивовижна обдарованість і працездатність М. Довнар-Запольського дозволяли йому вже з юних літ самостійно забезпечувати себе матеріально, друкуючи свої статті дослідницького характеру (з історії краю, етнографії). Будучи слухачем київської гімназії він став автором близько десятка статей, опублікованих у газетах і журналах Мінська. Вільно, Петербурга, Києва. А під час навчання в університеті кількість його виданих робіт сягала близько сорока. Студент старших курсів писав рецензії на публікації трудів відомих учених, сміливо вступав у полеміку з маститими авторами.
Завдяки наполегливій праці ще у досить молодому віці М. В. Довнар-Запольський став авторитетним науковцем. Слід згадати, що по закінченні Київського університету Св. Володимира він працював у архівах Москви, Петербургу, Варшави, що теж дало йому багатий досвід і обширні знання та дозволило в подальшому  з легкістю визначати нові й цінні в науковому плані теми досліджень для учасників організованого ним у 1903 році студентського історичного гуртка і влучно спрямовувати напрямок наукової зацікавленості початківців. Головною метою діяльності гуртка М.В. Довнар-Запольський окреслив як «вивчення найбільш важких та досі не розроблених питань історії господарства та соціальної історії».
Мітрофан Вікторович вважав економічну складову  визначальною в історичному поступі, тому й став засновником вищої економічної школи  для підготовки освічених спеціалістів. На вищих комерційних курсах, що згодом були реорганізовані в Комерційний інститут, Митрофан Вікторович читав курси нової російської історії, історії російського державного права, історії господарського ладу Росії, вів семінар з економічної історії Росії. Мету своєї діяльності як професора вбачав у якомога широкому залученні студентської молоді до наукової діяльності. Придивлявся до кожного свого учня, оцінюючи здібності і схильність до науки. Систематично привчаючи студентів до науково-пошукової праці, він мав можливість відібрати кращих з-поміж кращих для того, щоб залишити їх на своїй кафедрі. Серед залишених ним  було чимало майбутніх відомих науковців.
Захист наукових рефератів з різних дисциплін зазвичай проходив публічно у великих аудиторіях. Були присутніми студенти інших відділень, вільнослухачі, члени наукових товариств, що діяли при Комерційному інституті,  і навіть просто мешканці Києва, яких зацікавила об’ява. І будь-хто міг ставити запитання доповідачеві.  Це зобов’язувало до більш відповідальної підготовки рефератів, а також сприяло поширенню знань серед населення, що теж вважалося одним із найважливіших завдань навчального закладу.
Щодо до наукових товариств міського рівня, то при ККІ їх було декілька: Товариство економістів, Товариство любителів соціальних знань, Санітарно-технічне товариство. Крім викладачів та студентів інституту, Товариства об’єднували провідних економістів, юристів та вчених інших спеціальностей для розробки теорії наукових питань та вирішення нагальних господарських проблем міста. Більшість учасників цих товариств були водночас і членами Товариства опіки над вищою економічною освітою, товариства, яке сприяло своїми постійними внесками розвитку матеріальної бази інституту.
Фахівці, підготовані ККІ, користувалися великою повагою та попитом на ринку праці. Для ґрунтовного й поглибленого здобуття знань були всі необхідні умови. При інституті діяв Музей товарознавства, відкритий у 1909 році. Це була пристойна база для дослідних робіт та практичного освоєння технічного приладдя, яке використовувалось у той час у різних галузях промисловості країни. У складі були фізичний, геологічний, залізничний, страховий, статистичний та гірничої справи кабінети, кабінет гігієни, лабораторії з сільськогосподарського товарознавства, аналітичної хімії, бурякоцукрова лабораторія, у бібліотеці нараховувалося до 11 тисяч томів книг та 175 найменувань періодичних видань. Музей товарознавства видавав свої щорічні звіти, до того не лише російською, але і німецькою та французькою мовами.
Професор М.В.  Довнар-Запольський, сам почав друкуватися ще гімназистом, і тому добре розумів важливість видавничої справи. Через постійний брак коштів, видання студентських робіт гальмувалося і він був змушений постійно шукати фінансової підтримки для того, щоб вчасно і в повному обсязі друкувати праці свої та студентські, що становили наукову цінність.
Вже з 1909 р. з дозволу київського губернатора почали видавати “Известия Киевского коммерческого института” (включно до 1919 р. було 33 випуски), де поряд з офіційною інформацією про життя навчального закладу (програми дисциплін, облікові журнали і таке інше) вміщували вчені праці викладачів з економічних, юридичних, математичних, комерційних наук, російської та загальної історії, філософії, статистики, економічної географії, демографії, товарознавства, природознавства, фізики, геології. Друкували труди наукових товариств, що діяли при комерційному. Наприклад, Є.Є.  Слуцький (видатний учений, який викладав у ККІ –КІНГ 1912-1926 р.р., «Економіст» вміщував матеріал  «Велике бачиться здаля» № 17-18 за 2011, та «Усвідомлення свого обов’язку перед наукою» № 23-25 за 2008) ще будучи студентом університету Св. Володимира був серед авторів надрукованих наукових досліджень як член Товариства економістів. І його теорію кореляції  теж опублікували «Известия ККИ», перш ніж вона вийшла окремою книжкою й стала на довгий час кращим підручником з цієї дисципліни.

Публікувалися і результати науково-дослідної роботи студентів комерційного. Яскравим прикладом є робота С. Остапенка «Персидский рынок и его значение для России». Вона була видана окремою книгою у рубриці «Труди економічного семінарію проф. К.Г. Воблого» і відзначена премією ККІ. Детальніше про колишнього випускника та викладача Сергія Степановича Остапенка можна почитати у газеті «Економіст» №22-25 за 2011 р. «Враховуючи наукову цінність» та «Удостоєна премії Київського комерційного» у № 28-30 за 2009 р.
Частиною навчальної програми були практичні екскурсії  та закордонні відрядження. Студентів відправляли не лише до європейських країн: Болгарії, Італії, Бельгії, Франції, Португалії, Баварії, але і до США, Японії, Туреччини, Персії, Сирії та Палестини, Монголії, Китаю. Звіти студентів про закордонні відрядження також вміщувалися в «Известиях ККИ». Потім звіти (деякі скорочено, деякі у повному обсязі) стали видаватися окремими збірками під назвою «Отчеты о заграничных командировках студентов Киевского коммерческого института». Відомо про чотири таких випуски. До речі, у другому випуску опублікована ще одна наукова робота С. Остапенка – «Торговыя палаты в Германии». А четвертий випуск містить роботу студента С. Новаковського «К вопросу о русско-японских торговых сношениях». Цікаво, що це наукове дослідження перекладено японською, і його можна знайти у бібліотеці університету Хоккайдо.
А у випуску третьому (до мене він потрапив із Чеської книговні міста Прага) вміщено звіт студента С. Драгоманова, відрядженого до Генту (Бельгія), про перший міжнародний з’їзд представників міст. Кому вдасться знайти це рідкісне видання, може дізнатись чимало цікавого про історію виникнення та розвиток міст у різних країнах, про організацію громадського транспорту, спеціалізованих міських служб та ще багато чого, але це вже тема іншої розповіді.
У рамках цієї газетної статті варто обмежитися саме студентською наукою в різні роки. Зрозуміло, що впродовж понад сторічного історичного поступу нашого закладу і умови для занять наукою, і ставлення до цього були різні. Попри всі економічні й політичні зміни у країні, воєнні лихоліття й побутові  складнощі, навчальний заклад здійснював підготовку спеціалістів для народного господарства, а також надавав можливість через аспірантуру вирощувати науковців.

Ще у 70-ті роки минулого століття встановились  надійні творчі зв’язки з відомими зарубіжними вищими навчальними закладами такими як: Братиславська вища економічна школа, Берлінський університет, Будапештський інститут фінансових і обчислювальних справ, Катовіцька економічна академія, Празька вища економічна школа, Остравський гірничо-металургійний інститут та інші. Студенти Київського інституту народного господарства  все частіше ставали призерами міжнародних студентських наукових конференцій та конкурсів. Особливо, коли у дослідженнях стали застосовувати обчислювальну техніку. Доречно пригадати, що перший в Союзі студентський обчислювальний центр був заснований на базі вітчизняної ЕОМ «Дніпро-21» саме в нашому навчальному закладі.
Вже у часи незалежної України чимало було відряджено студентів для завершення магістерської підготовки до зарубіжних економічних вищих шкіл. Поширилася географія творчої співпраці університету, в тому числі з вузами: Німеччини, Великобританії, Австрії, Канади, Франції, США, Голландії, Китаю, Туреччини. Наш університет став активним співучасником європейських програм  TASIS, INTAS, TEMPUS. Забезпечення на гідному рівні матеріальної бази навчального та наукового процесу, видавничої справи, а також введення новітніх технологій є запорукою подальших успіхів університету у підготовці спеціалістів. КНЕУ постійно здійснює підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів через магістратуру, аспірантуру та докторантуру.
Понад столітня  практика підготовки майбутніх науковців у вищому навчальному закладі залишається правильною та актуальною і сьогодні. Напевне, універсальною порадою дослідникам-початківцям в усі часи може бути «Лист до молоді» видатного академіка І.П. Павлова, в якому коротко, повно і ґрунтовно викладені принципи проведення грамотного наукового дослідження:
 

«Щоб я хотів побажати молоді моєї Батьківщини, що присвятила себе науці? Перш за все – послідовності. Про цю найважливішу умову плідної наукової роботи я ніколи не можу говорити без хвилювання. Послідовність, послідовність і послідовність. Із самого початку своєї роботи привчіть себе до строгої послідовності в накопиченні знань. Вивчіть ази науки, перш ніж намагатися зійти на її вершини. Ніколи не беріться за подальше, не засвоївши попереднього. Ніколи не намагайтеся прикрити недостатність своїх знань хоч би і найсміливішими припущеннями та гіпотезами. Як би не тішила ваш погляд своїми переливами ця мильна бульбашка – вона неминуче лусне, і нічого, окрім конфузу, у вас не залишиться. Привчіть себе до стриманості і терпіння. Навчіться робити чорну роботу в науці. Вивчайте, зпівставляйте, накопичуйте факти. Як не досконало крило птаха, воно ніколи не змогло б підняти його увись, не спираючись на повітря. Факти –  це повітря ученого. Без них ви ніколи не зможете злетіти. Без них всі ваші «теорії» –  порожні потуги. Але вивчаючи, експериментуючи, спостерігаючи, прагніть не залишатися у поверхні фактів. Не перетворюйтеся на архіваріусів фактів. Намагайтеся проникнути в таємницю їх виникнення. Наполегливо шукайте закони, що керують ними».
Людмила Рінгіс,

голова правління клубу
«Дорогами до прекрасного»