ГОФШТЕЙН Давид Наумович (1889 -1952)  – єврейський поет, навчався у Київському комерційному інституті в 1913-1917 рр. Вірші писав з дев’яти років: спочатку на івриті, потім російською та українською, з 1909 року– на ідіші. Перша збірка віршів «У дорог» вийшла в 1919 р. , і автор одразу здобув визнання. 

У 1927 р. поета було обрано в бюро єврейської секції Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Окрім віршів і поем, писав статті про театр і літературу, про громадянську війну в Росії, зокрема про єврейські погроми. Під час Другої світової війни активно співпрацював у Єврейському антифашистському комітеті та в єврейській секції Спілки  письменників.

 6-го вересня 1948 р. був заарештований і 12-го серпня 1952 р. розстріляний. Твори Д. Гофштейна неодноразово видавалися у перекладах російською та українською мовами. 

ГРИЩЕНКО Микита Минович (1900-1987) - доктор педагог. наук (1956), професор (1957). Засл. діяч науки УРСР (1969). Здобув освіту в Києві на вищих трирічних педкурсах імені Б. Грінченка (1919-1923) та правничому факультеті Інституту народного господарства імені Є.Бош (1923-1926). Понад 50 років працював у системі народної освіти: учителем, директором школи, інспектором, директором педучилища, ректором Київського інституту соціального виховання,  завідуючим  Київським міськвно, начальником управління шкіл МО України, директором науково-дослідних інститутів дефектології (1948-1950) і педагогіки (1955-1957). Водночас понад 30 років працював викладачем і (з 1957) зав. кафедрою  педагогіки Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Автор понад 250 наукових праць. 

Детальніше див.  Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок.  Див газета "Економіст" №№ 1211-1213 (16-18 за 2007) стаття Л.Рінгіс "Трудар освітянської ниви"

КАЗКА Аркадій Васильович  (1890 - 1929)  - поет, літературознавець, викладач. Студент Київського комерційного інституту 1913—1917 , років. Освіту не закінчив, учителював у селах Київщини, Чернігівщини, Одеси. Захоплення поезією почалося ще в роки навчання в семінарії. Разом з Павлом Тичиною та Василем Елланським відвідував «суботи Михайла Коцюбинського» й отримав благословення на літературний шлях. Як і багато талановитих митців «розстріляного відродження» 20-30-х років минулого століття, був знищений сталінською каральною машиною: його було заарештовано й ув’язнено у справі так званого «Союзу Визволення України» (СВУ). Не витримавши психологічного тиску, поет наклав на себе руки. Це офіційна версія. Дослідники архівних документів висловлюють думку про насильницьку смерть. Після повернення імені з небуття літературознавці досліджують неповно збережену творчу спадщину й визнають А.Казку одним з найталановитіших поетів свого часу, який володів філігранною формою вірша й строфи. 

НЕПРИЦЬКИЙ-ГРАНОВСЬКИЙ Олександр Анастасійович (1887-1976) –  відомий вчений ентомолог, повний професор університету Міннесоти, утворив Фонд україністики при університеті, суспільний та державний діяч. Отримував найвищі нагороди від трьох президентів США, 25 років очолював "Організацію державного відновлення України". Йому належить гасло: " Не може бути Європи без України"  

Студент Київського комерційного інституту 1909 – 1912 років. Співпрацював у часописі “Українська хата”. Брав активну участь в українському громадсько-політичному русі. Член клубу "Родина", до якого входили М. Лисенко, М.Шаповал, П.Багацький. Зазнавши переслідувань царської охранки, емігрував до Америки.

Детальніше див. Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена, 

Див. «Економіст» статті Л. Рінгіс  1254 -1256 (2008) "Незламний дух неспинного стремління", №№ 1224-1227 "Свято у Великих Бережцях", №№ 1178-1180  "Листування з музеєм"   

ОСТАПЕНКО Сергій Степанович (1881-1938) – економіст, державний діяч, Голова Ради Народних Міністрів УНР (лютий-квітень 1919).

Ще будучи студентом С. Остапенко надрукував у «Вестнике Финансов» цілу низку досліджень російського імпорту до Персії по матеріалах персидських митниць. Його наукові дослідження відзначалися Премією ККІ. Випускник ККІ (1913), приват-доцент ККІ (1917). 1921 р. притягався до суду як колишній есер, був засуджений до 5 р. таборів, але «враховуючи наукову цінність», міру покарання замінили роботою за спеціальністю, працював професором КІНГу та редагував науково-політичний журнал. 1931 р. знову був заарештований, провини не було доведено. У 1937 р. арештований і розстріляний 21 січня 1938 р. у Харкові. Реабілітований у 1991 р.

2006 року Національний банк України в серії «Видатні особистості України» випустив двогривневу монету, присвячену 125-річчю від дня народження Сергія Степановича Остапенка. Рішенням Київської міської ради від  2017 року одна з вулиць Києва носить ім’я С. Остапенка.

Див. «Економіст» статті Л.Рінгіс  №22-25 за 2011 р. «Враховуючи наукову цінність» та № 28-30 за 2009 р. «Удостоєна премії Київського комерційного»  

 СМОЛИЧ Юрій Корнелійович (1900 - 1976) – видатний український радянський письменник та громадський діяч. Навчався в Київському комерційному інституті у 1917 –1918 рр. У 1922-1924 - актор Українського драматичного театру імені І. Франка. Літературну діяльність розпочав у Харкові, вступивши до студії  «Гарт», де співпрацював з В. Елланським, П.Тичиною, О. Довженком. Очолював Спілку письменників України. Письменника вважають чи не найпліднішим в українській  літературі, писав оповідання, повісті, романи – автобіографічні, історичні, науково-фантастичні, а також мемуари. Три книги  «Рассказ о непокое...» висвітлюють у подробицях літературне життя України 20-30 –х років. Книги Ю.Смолича переведено на багато мов народів світу. Герой соціалістичної праці, був нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного прапора, орденом «Знак Пошани», а також медалями. Його ім’ям названо вулицю в Києві.

Детальніше див. Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена, див. газета "Економіст" №№ 998-999 (2000) стаття Л. Рінгіс "Пам’яті  Ю. Смолича"

 СВІДЗІНСЬКИЙ Володимир Юхимович  (1885-1941) —  Поет не поцінований за життя, після трагічної загибелі тривалий час перебував у забутті й лише зараз повертається в українську літературу як одна з її найяскравіших і першорядних зірок. У творчому доробку три надруковані поетичні збірки й одна підготовлена до друку, а також переклади з Овідія, Гесіода, Аристофана, Лопе де Веги, А.Міцкевича, В.Гюго, Я.Купали, О.Пушкіна, М.Лермонтова, І.Тургенєва, М.Горького, М.Ушакова, а ще перший український поетичний переклад “Слова о полку Ігоревім”.  

Студент вищих комерційних курсів, згодом — Київського комерційного інституту 1907—1912 років. 

Детальніше див. Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена

ТИЧИНА Павло Григорович (1881-1967) – Поет, перекладач (володів майже 20 мовами народів світу), лауреат Національної літературної премії імені Т.Г. Шевченка, громадський та державний діяч, академік ВУАН (1929) , академік Болгарської АН. У 1936-1939 та 1941-1943 р. директор інституту літератури АН УРСР, у 1943-1948 р. - міністр освіти УРСР, у 1953- 1959 р. Голова Верховної Ради УРСР. Серед офіційних премій Національної спілки письменників України є щорічна премія імені П.Г. Тичини. 

Студент Київського комерційного інституту 1913 – 1917 років.

Детальн. див. Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена, 

див газета Економіст №№ 1157-1159 (2016) стаття Л. Рінгіс "В поколіннях я озвуся"

 УШАКОВ Микола Миколайович (1899-1973) – поет, перекладач. Студент правничого факультету інституту народного господарства 1921 – 1924 років. Як пізніше згадував сам: "...не став ні юристом, ні господарником, бо покликала поезія життя..." Визнаний організатором школи російської поезії в Україні. За життя видав близько 30 збірок віршів, кілька прозових творів та творів про поезію й поетичну майстерність. За власні збірки та плідну перекладацьку діяльність удостоєний Державної премії імені Тараса Шевченка. Національна Спілка письменників України має офіційно затверджену премію імені М.Ушакова, яка щорічно присуджується за кращу книгу віршів російською мовою.

Детальніше див. Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена

 БАБЕЛЬ Ісак Еммануїлович (1894-1940) – відомий письменник, кінодраматург.

Після закінчення комерційного училища в Одесі вступив до Київського комерційного інституту на комерційне відділення. Старанно студіював мови: німецьку, англійську, французьку. Захоплювався історією, друкувався в київських газетах з невеличкими оповіданнями. У 1916 р. переїхав до Петербурга, сподіваючись стати письменником. За порадою М. Горького «пішов в люди» вивчати життя. У 1939 р. був заарештований, при затриманні конфіскували 24 папки з особистого архіву, подальша доля яких невідома. 15 років і про долю самого письменника не було повідомлень, лише після смерті Сталіна дізналися, що він був розстріляний у підвалах КДБ за сфабрикованим звинуваченням у тероризмі й шпіонажі. Реабілітований 1954 року. 

Детальніше див. Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена

БЕЗИМЕНСЬКИЙ Олександр Ілліч (1898 - 1973) – відомий радянський поет, «співець країни Комсомолія». Народився у Житомирі. Закінчивши гімназію в м. Володимир, у 1916 р. вступив до Київського комерційного інституту. Як пізніше згадував, «в основному не вчився, а займався революційною діяльністю». Під час жовтневих подій 1917-го перебував у Петрограді, а далі знову повернувся до Володимира. Редагував першу комсомольську газету «Красная молодежь», почав активно друкуватися, працював у виїзних редакціях «Правды», «Комсомольской правды», на заводах і новобудовах. У роки ВВВ військовим кореспондентом пройшов від Москви до Праги. У повоєнні часи плідно продовжував літературну діяльність. Займав високі пости у Спілці радянських письменників. Нагороджений 6 орденами, та  медалями.

Детальніше див. Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - По життєписах вивчаємо історію

У 1915-1919 рр. вчився на економічному відділенні  Київського комерційного інституту. У Києві на домі, де жив режисер, встановлено бронзову меморіальну дошку. 

ДОВЖЕНКО Олександр Петрович  (1894—1956) — видатний режисер, кінодраматург, письменник. Студент Київського комерційного, а згодом – інституту народного господарства 1917—1921 років. Водночас навчався  в Академії мистецтв, бо з дитинства мріяв бути художником.

Увійшов в історію української і світової культури як митець-новатор, самобутній художник, полум’яний публіцист, письменник-реаліст. Вважається фундатором української національної школи кінематографії. Визнаний серед кіномитців світу як геніальний режисер, фільм «Земля» зараховано до 12 кращих стрічок «усіх часів і народів». 

Детальніше див. Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Відчути душу генія, Університету славні імена

 ЄФІМОВ (Фрідлянд) Борис Юхимович (1900-2008) – відомий художник політичної сатири, ім’я занесене до Книги рекордів Гіннеса, Герой Соціалістичної праці, двічі лауреат Сталінської премії 2-го ступ (1950,1951) і Державної премії СРСР (1972), Народний художник РСФСР (1958), Народний художник СРСР (1967), дійсний член Академії мистецтв СРСР. Нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом "Знак Пошани", болгарським орденом "Кирилла і Мефодія" I ступ., та ще багатьма іншими нагородами СРСР та інших країн. Автор книги "Десять десятилетий: о том, что видел, пережил, запомнил". Малювати почав школярем, випускав стінгазету, перші надруковані шаржі з’явилися у 1915 р., карикатурою захопився з 1919 р., завідував підвідділом мистецької пропаганди, служив у Народному комісаріаті з військових справ. Потім вступив до інституту народного господарства, водночас працював у кількох київських газетах і журналах, навчання покинув у 1922 р., переїхавши до Москви. 

ЕЛЛАНСЬКИЙ Василь Михайлович  (1894-1925) – поет, літературознавець,  Студент комерційного інституту 1914 – 1917 років. З юначих років займав активну громадянську позицію, вже у студентські роки виявив себе свідомим ватажком, а згодом – лідером боротьбистів. Став одним з улюблених молоддю революційних поетів-комунарів.  Переїхавши до Харкова, організував спілку пролетарських письменників “Гарт”, яка стала школою для багатьох відомих літераторів України. Був засновником і редактором газети “Вісті” та додатків до неї: “Література, наука, мистецтво”, “Всесвіт”, а згодом гумористичного журналу “Червоний перець”, саме в ці роки співпрацював з П.Тичиною, О.Довженком, Ю.Смоличем  Писав літературні епіграми, пародії, шаржі гнівну сатиру, віршовані сатиричні фейлетони. Літературні псевдоніми: Василь Еллан, Еллан (Блакитний), Маркіз Попелястий, Валер Проноза, Артюр Орталь. Був засновником і до останніх днів життя Головою Держвидаву України. 

Детальніше див.Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок - Університету славні імена, Зустріч з дочкою Кінгівця, 

https://kneu.edu.ua/ua/student_life/art/literaturnyj_klub_dorogamy_do_prekrasnogo/ibfo_blok_lit_klub/zustrich/

див. газета "Економіст" №№ 1071-1072  (2003) стаття Л. Рінгіс "Василь Елланський"

КАРТВЕЛІШВІЛІ Лаврентій Йосипович (1890 - 1938), радянський державний і партійний діяч. Вчився у Київському комерційному інституті, не закінчив. У 1915-1916 р. "товариш Лаврентій" вів партійну роботу у Саратові. Очолював Київський міськком партії (1917-1918), секретар Київського губкому партії (1921), секретар ЦК КП (б) Грузії (1923-1928), 2-й секретар Закавказького крайкому ВКП(б), голова. РНК Грузинської РСР. У1929-31 нач. Політуправління Українського військового округу, 2-й секретар ЦК КП(б).У, 1931- секретар Закавказького, у1933- Західно-Сибірського, у1933-36 Дальносхідного крайкомів. З кінця 1936 р. секретар Кримського обкому ВКП(б). У червні1937 виключений із партії, у липні заарештований, засуджений до смертної кари, розстріляний. Реабілітований у 1956 р. Одна з вулиць Києва носить його ім’я.

Детальніше див.
Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок – Полум’я революційної героїки

МІНЦ Лев Юхимович (1893 – 1979) – видний учений, лауреат Державної премії СРСР (1968 р.) за цикл досліджень з теорії й методології міжгалузевих зв’язків та складання планових і звітових міжгалузевих балансів, доктор екон. наук, професор. Автор понад 200 наукових трудів.

Випускник Київського комерційного інституту (1914 р.) завідував відділом статистики праці Наркомату праці СРСР (1920-1930 рр.). Був репресований. З середини 50-х років займався розробкою математичних методів для планування народного господарства, працював ст. науковим співробітником  та завідував лабораторією у ЦЕМІ АН СРСР до останніх днів життя. 

ПУСТОХОД Петро Іванович (1893–1992) – відомий учений статистик, демограф, економіст, кандидат економічних наук; старший науковий співробітник Ін-ту Демографії (1919-1936), відділу статистики Ін-ту економіки АН УРСР (1936–1945). Автор трудів з проблем народонаселення  та переписів населення у дореволюційній Росії та у СРСР. Студент ККІ (1914-1922), викладач, ст.викл КІНГ (1922-1930), професор, зав.каф.статистики КФЕЇ 1930-1934), доцент, зав.каф. статистики КФЕІ (1947-1953), доцент, в.о.професора КІНГ (1955-1971). Після виходу на заслужений відпочинок продовжував і публікував наукові дослідження, висвітив історію найпершого в світі інституту Демографії, доклав чимало зусиль для повернення з примусового забуття імен колег статистиків, до перевидання ґрунтовних розробок українських демографів, які були закриті й заборонені в 30-ті роки 20-го століття, але не втратили своєї наукової цінності й дотепер. Петро Іванович Пустоход залишив багату наукову спадщину й вдячну пам’ять своїх колишніх учнів.

Детальніше див. газета "Економіст" №№ 1440-1441 (квітень 2015) та 1444-1446 (червень 2015)  стаття Л. Рінгіс "Історія університету в назвах та іменах" 

КОЧУБЕЙ Антон Данилович (1911-1966) - український радянський діяч, працював у Народному комісаріаті фінансів Української РСР.(1936-1938), в апараті Ради Міністрів УРСР (1945-1954). Депутат  Верховної Ради УРСР 6-го скликання. Заст. Голови Ради міністрів УРСР, Голова Держплану УРСР (1963-1966).

Народився 10.07.1911 р. у с. Комендантівка, Полтавської губ. (Нині Кобеляцький р-н, Полтавської обл.) у бідній селянській родині. Закінчив Кременчуцький механічний технікум.
Випускник Київського фінансово-економічного інституту (1933). Служив у лавах Червоної армії (1938-1940). Учасник ВВВ, 1941 — 1945 рр служив у військах Протиповітряної оборони, відзначений високими державними нагородами. З 1945 р на високих урядових посадах. Закінчив аспірантуру при Харківському фінансово-економічному інституті (1954). Кандидат економічних наук. Автор книг : "Организация и пути улучшения планирования народного хозяйства" / ВПШ при ЦК КПУ, 1962.  "Планування і господарське керівництво на сучасному етапі"/ К., Дерполітвидав УРСР, 1963.   Помер 14.12.1966 р  у Києві.

ГОЛЬДЕЛЬМАН Соломон (Шулем) Ізрайлевич (1885 -1974 ) - визначний діяч української єврейської громади, вчений-економіст.

По закінченні ККІ (1913) працював викладачем, разом з С. Остапенко підготував до видання Хрестоматію з політекономії. В 1917-18 входив до складу Центральної Ради від єврейської організації Поалей-Ціон, виконував обов'язки секретаря з національних питань. У1919 - товариш (заступник) міністра торгівлі і промисловості, згодом - товариш міністра праці. З 1920 перебував в еміграції у Чехо-Словаччині. Викладав в Українській Господарській Академії у Подебрадах (з 1925 - професор) та Українському Технічно-Господарському Інституті. 3 1939 р. жив у Палестині. Помер у Єрусалимі. Автор праць з економіки і національно-етнічних проблем.

БАУМАН Карл Янович (1892 –1937) – відомий партійний діяч, З 1908 по 1911 рр. тричі підпадав під арешт за політичні переконання. У 1912 р. вступив до Київського комерційного інституту, поєднуючи навчання з партійними завданнями, які виконував  у Києві й у Саратові, (де перебувала частина інституту з початком Першої світової війни). У 1916 р. закінчив інститут і працював у Київському банку, був комісаром з націоналізації банків у Києві, зав. Київським губернським фінансовим відділом. У 1919 р. відряджений у Курську губернію, З 1923 р. переведений до Москви у апарат ЦК РКП(б), з 1934 заввідділом науки, науково-технічних відкриттів та винаходів ЦК ВКП(б). Коли почалася «чистка» учених, був заарештований. Помер у Лефортовській тюрмі через два дні після ув’язнення,. Майже через два десятиліття (1955) справу було припинено “у зв’язку зі смертю звинуваченого”, ще через місяць справу було переглянуто й переформульовано рішення – “за недоведеністю звинувачення”.  Й лише через понад півстоліття (1989 р.) постановою Генеральної прокуратури СРСР кримінальну справу було припинено “за відсутністю події злочину”. Одна з вулиць Києва носить його ім’я.

див. газета "Економіст" №№ 1271-1274 (2009) стаття Л. Рінгіс " Полум.я революційної героїки"

КОВАЛІВ Левко Борисович (1894 - 1937) - український політичний і державний діяч. Вступив у 1913 р. на комерційно-технічне відділення ККІ, мав на меті спеціалізуватись в хімічній  технології, але революційна робота відволікала від закінчення вищої освіти. ККІ відзначався як головний осередок соціал-революціонерів Києва. Став активним членом студентської громади, згодом вступив до групи українських соціал-революціонерів, співпрацював у журналі «Боротьба». обіймав відповідальні посади: з лютого 1921 р. – заступник наркома закордонних справ УРСР, у березні  обраний членом ВУЦВК, а у листопаді вийшов з КП(б)У.  Займався науковою роботою в галузі фототехнічних процесів, вивчав фізичну хімію в НДІ  Харкова,  з 1930 р. навчався в аспірантурі у Москві, по закінченні 1933 р. отримав посаду старшого хіміка в штаті МФХІ імені Л.Я. Карпова. 1934 р. був заарештований, проходив по так званій «Справі боротьбистів», звинувачених у причетності до контрреволюційної організації, що нібито планувала скинути радянську владу в Україні й готувала замах на Й. Сталіна  Був засуджений до 10 років таборів, 1937 р. розстріляний у Бамлагу. Реабілітований у 1956 р.

Детальніше див.
Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок – Полум’я революційної героїки

П. Височанський (справа 2 ряд) серед кооператорів

ВИСОЧАНСЬКИЙ Павло Федорович (1892-1940) - відомий кооперативний діяч, історик української кооперації.
Випускник ККІ (1918). Ще будучи студентом видав брошури «Чи варто нам жаліти за царями?» (1917), ''Як жив український народ'' (1917). Автор  дев'яти книжок, серед яких - ''Коротка історія кооперативного руху на Україні''(1925), ''Начерк розвитку української споживчої кооперації'' (1925), «Кооперативний продаж» (1928), ''Кооперативний кредит'' (1929), «Буржуазна та радянська кооперація». Репресований у 1930 р. Після в'язниці був висланий до Саратова, потім на мідні копальні Корсак-Пай Карагандинської області, де й губляться його сліди.

Детальніше див.
Газета «Економіст» № 1360-1362 (26-28 за 2011 р.)  Б.Самбор «Теоретик і історик української кооперації – випускник ККІ».

КОВАЛЕВСЬКИЙ Микола Миколайович (1892-1957) – політичний і державний діяч, кооператор, публіцист і поет.
Вчився на історико-філологічному ф-ті Московського університету, був виключений за участь у студентській українофільській організації. З 1912 р. вчився на економічному відділенні ККІ (не закінчив). Як активний діяч студентських громад і член Комітету українських соціал-революціонерів 1914 р. був заарештований і ув’язнений у Лук’янівській тюрмі. Після звільнення (за недостатністю доказів) виїхав до Полтави, працював у кооперації. 1917 р. – голова ЦК УПСР та Всеукраїнської селянської спілки, редактор газети «Народна воля», член Центральної Ради, міністр продовольства УЦР у березні – квітні 1918р., міністр земельних справ у період Директорії УНР в урядах під головуванням C.C. Остапенка, Б.М. Мартоса,  І.П. Мазепи. За часів гетьманату був заарештований, з 1920 р. у еміграції. Мешкав і працював у Австрії, Польщі, Румунії, останні роки знов у Австрії, помер у Інсбруку. Автор мемуарів та публіцистичних книг з питань опозиційних рухів та національної політики в СРСР, один з редакторів «Енциклопедії українознавства».
 

ВОБЛИЙ Вадим Костянтинович (1905-1956) – український економіст, статистик, демограф, канд. ек. наук (1940). Досліджував питання відтворення населення в окремих країнах та організацію переписів. Син К.Г. Воблого.
Народився   9.04.1905 у Варшаві. Закінчив 6 класів гімназії й вступив на 2-й курс Київського соціально-економічного технікуму. 1921-1925 рр. навчався у Київському інституті народного господарства на економічному ф-ті. Захистив дипломну роботу «Приватна торгівля у Києві». 1925 – 1938 рр. працював у Інституті Демографії, водночас (1920-1930) –  викладач статистики у КІНГу. Від 1938 р. працював ст. наук. співробітником у Інституті економіки АН УРСР.
Основні праці: ”Домові організації й домові комітети в Київі”, ”Потребительская кооперация в Германии”,  “Естественное движение населения в капиталистических странах в период всеобщего кризиса капитализма”, “Рождаемость и смертность в странах капитала”, ”Перепись населения в странах капитализма”, “История и организация переписей населения”, Транспорт УРСР.

ДРАГОМАНОВ Світозар Михайлович (1884-1958) – економіст, журналіст, професор вищих навчальних закладів у Києві, син М.П. Драгоманова, двоюрідний брат Лесі Українки.

Народився 29.06.1884 р. в Плєнпалє, кантон Женева, Швейцарія. Початкову освіту здобув у Софії, куди по роботі був переведений батько, далі навчався у ліцеї в Парижі, у коледжі в Женеві. 1899-1904 р. вчився у Київській гімназії. Вступив на хімфак КПІ, але покинув через три роки.  
Навчався в Київському комерційному інституті (1907-1915). Був учнем О. Русова при кафедрі місцевого самоврядування. Будучи студентом двічі перебував у закордонних відрядженнях: перше у 1912 р. на міжнародному з’їзді представників міст, що визначило на роки головну спеціальність - містобудівника. Вдруге - у 1913 р. у Швейцарії вивчав комунальне господарство. Звіти про ці відрядження надруковані в "Известиях ККИ". По закінченні ККІ з відзнакою, був ректором Київського архітектурного інституту, проректором Київського художнього інституту, ректором Київського будівельного інституту, викладав у всіх цих інститутах. У 1930 р. усунутий з посад як «неблагонадійний елемент». В еміграції з 1943 р. Проживав у Празі, у Німеччині, з 1951 р. - у США. Був першим ректором Українського технічного господарського інституту в Нью-Йорку та Головою комісії по збиранню й вивченню спадщини М. Драгоманова при Українській вільній академії наук. Автор низки праць про батька та спогадів про Лесю Українку. Помер 4.12.1058 р. у м. Рочестер (штат Нью-Йорк).

ОГОРОДНИК Сава Якович (1923 – 2015) – вчений-економіст, доктор екон. наук, громадський діяч, педагог, професор. Учасн. 2-ї світової війни, відзнач. трьома бойовими орденами та числ. медалями. Ректор Одеського кредитного ін-ту (1958 – 1971), відзнач. за успіхи в розв. вищої школи орденом «Знак пошани».  Директор українськ. НДІ науково-техн. інформ. і техніко-економ. досліджень, член Держплану УРСР (1971 - 1983), удост. звання «Заслужений економіст України» та золотої медалі «за розробку та впровадж., що забезпечили створення та ефективне функціонув. єдиної системи координації і взаємодії галуз. та міжгалуз. органів НТІ України». Член комісії у справах ЮНЕСКО України.

 У 1945-1949 рр. – студент фінансового ф-ту КФЕІ, організатор студ. наук. т-ва, гол. редактор інститут. стінної газети. По закінч. вишу з відзнакою вступив до аспірантури, захистив канд. дисертацію, паралельно 1950 – 1958 рр. працював викл., доцент. каф. фінансів, зам. декана фінансового ф-ту. 

З 1983 р. повернувся до плідної виклад. та наукової роботи у КІНГу, професор  розробив типову програму з дисц. «Фінанси» для всіх вузів України, за високі трудові заслуги відзнач. знаком «Заслужений працівник Київського національного економічного університету».

Людмила Рінгіс,
голова правління клубу “Дорогами до прекрасного”,
член Національної спілки журналістів України.