У 1990-ті роки доктор економічних наук, професор Д. Г. Лук’яненко у тісній співпраці з колегами-однодумцями, у першу чергу Т. М. Циганковою, О. М. Мозговим, С. І. Прилипком, А. М. Поручником, започаткував першу в Україні національну науково- освітню школу міжнародної економіки, у межах якої реалізовують свій індивідуальний і колективний потенціал більше 30 докторів і 150 кандидатів економічних наук. Динамічно розвиваючись у руслі пріоритетів світової економічної науки, інтегруючи творчий пошук українських економістів-міжнародників, ця школа сформувала власну методологію міжнародних економічних досліджень, запровадила принципово нову для вітчизняної вищої економічної освіти спеціальність «Міжнародна економіка», яка на сьогодні є однією з найбільш престижних і затребуваних абітурієнтами і ринкомпраці.

Протягом останніх 30-ти років з ініціативи та під керівництвом Д. Г. Лук’яненка виконано низку фундаментальних науково-дослідних робіт, десятки науково-дослідних тем на замовлення органів державного регулювання та бізнесу, міжнародних грантових проектів, підготовлено й опубліковано понад 30 монографій.

Вагомим є особистий творчий внесок засновника школи професора Д. Г. Лук’яненка, який стояв у витоків міжнародних економічних досліджень вченими суверенної України.

У його працях 1990-х років розроблена оригінальна авторська концепція дослідження інтернаціоналізації економіки як структурованого і стадійного процесу. Виділено мікро- та макрорівні інтернаціоналізації, її інтернальний та екстернальний шляхи, внутрішні і зовнішні прояви. Обґрунтовано початковий, локальний, інтеграційний, глобальний етапи розвитку інтернаціоналізації. На цій основі сформульовано цілісну авторську наукову доктрину. У цей час значну увагу Д. Г. Лук’яненко приділяє дослідженню практичних проблем міжнародної економіки, насамперед, спільним підприємствам, міжнародній інвестиційній діяльності та ін. Зокрема, плідним виявився науковий пошук спільно з В. Білошапкою гостроактуальних на той час шляхів залучення іноземного капіталу в молоду українську економіку. Було розроблено і презентовано на Президії НАН України «Концепцію інвестиційних полів», яка ґрунтується на макроекономічному підході до вибору напрямків іноземного інвестування в національну економіку і враховує стратегічні мотивації інвестиційної поведінки зарубіжних фірм.

У подальшому професор Д. Г. Лук’яненко концентрує дослідницький інтерес на інтеграційній проблематиці, суттєво поповнивши теорію міжнародної економічної інтеграції шляхом систематизації методологічно розрізнених знань щодо самої її сутності, форм і типів, рівнів, шляхів і особливостей розвитку.   Д. Г. Лук’яненко показав, що на початку третього тисячоліття формується тенденція переходу економічної інтеграції на міжконтинентальний рівень, і спрогнозував, з одного боку, нові хвилі створення стратегічних альянсів та злиття корпорацій, а з другого – поглинання континентальними інтеграційними угрупованнями  регіональних   та   субрегіональних   об’єднань   держав.   Д. Г. Лук’яненком виявлена дуалістична природа міжнародної економічної інтеграції, коли могутні інтеграційні процеси розвиваються у взаємодії з дезінтеграційними. Визначено умови і фактори повної, часткової чи розширеної реінтеграції, яка була недослідженою в економічній теорії, хоча мала конкретні прояви і неабияке практичне значення, особливо у контексті сучасних геополітичних і геоекономічнихпріоритетів.

Спочатку індивідуально, а потім у співпраці з д.е.н., професорами В. І. Чужиковим та Г. М. Вожняком (Польща) у наукових дослідженнях Д. Г. Лук’яненка сформувався відносно самостійний напрям – європейська інтеграція. Поглиблено аналізуються умови формування і мегарегіональні суперечності спільного європейського економічного простору, проблеми конвергенції економічних моделей Польщі та України в євроінтеграційному контексті. Видану у 2009 році польською мовою книгу «Конвергенція економічних моделей Польщі та України» було визнано кращою монографією країни. Видатний польський економіст професор Гжегож Колодко дав розгорнуту рецензію на книгу, підкресливши її цінність для європейських порівнянь. Схвальні відгуки надійшли від Голови Європейської комісії пана М. Барозу, тодішнього Голови Європарламенту Єжи Бузека та з адміністрації   Президента   Польщі.   Англомовне   видання   монографії

«Convergence and Divergence in Europe: Polish and Ukrainian Cases» отримало позитивні відгуки від Президента Європейської Ради Ван Ромпея, Голови представництва ЄС в Україні Яна Томбінського, який  зауважив, що  це ґрунтовна наукова  робота,   що вийшла в  дуже вдалий час. Позитивні відгуки надійшли  також   з ряду бібліотек Японії, Іспанії, Німеччини, Польщі, Великобританії.

Як науковець і незалежний експерт Європейської комісії ООН, досліджуючи питання розширення Євросоюзу в контексті економічних інтересів України Д. Г. Лук’яненко дійшов висновку, що в сучасному геоекономічному контексті формуються унікальні умови осмислення нової якості європейської інтеграції, переходу від політики євроінтеграційних очікувань України до політики активних євроінтеграційних дій. Виходячи з наявності внутрішніх (перманентна політична криза, стратегічна неспроможність керівництва, неготовність еліти і невизначеність суспільства, ресурсна незабезпеченість) і зовнішніх (геоекономічна невизначеність, слабка мотивація з боку розширеного ЄС, критичне ставлення з боку окремих країн ЄС, блокування з боку Росії) проблем, Д. Г. Лук’яненко стверджує, що Україні потрібні, з одного боку, прагматизм та реалізм постановки цілей інтеграційної політики дво- і багатостороннього співробітництва, а з другого – розуміння того, що в демократичній Україні інтеграція не може бути примусовою, вона має генеруватись і реалізовуватись у руслі загальнонаціональної ідеї. Ефективно реалізувати визначені пріоритети можна тільки засобами адекватної економічної політики з продуктивним використанням власного інтелектуального ресурсу.  Актуальною,  за  глибоким  переконанням  професора Д. Г. Лук’яненка, стає науково обґрунтована амбіційна, орієнтована на повноправне членство в ЄС стратегія нашої держави. Не менш важливим є соціальний єврооптимізм і відповідна суспільна консолідація – політична, економічна,духовна.

Відносно  самостійним  напрямком   досліджень   професора Д. Г. Лук’яненка у 2000-ні і подальші роки є проблематика становлення фондового ринку України в інфраструктурному і глобалізаційному контекстах. Будучи головним редактором друкованих видань Державної (на сьогодні Національної) комісії з цінних паперів і фондового ринку України, членом професійних консультаційних і громадських інституцій, Д. Г. Лук’яненко досліджує і висвітлює у співавторстві з професором О. М. Мозговим у редакційних статтях фахового журналу «Ринок цінних паперів України» фундаментальні проблеми фондового ринку насамперед з погляду його ефективного регулювання у глобально нестабільному фінансовому середовищі.

Найбільш плідним і визнаним серед науковців вважається пошук професора Д. Г. Лук’яненка та його колег в дослідженні безпосередньо глобалізації. Розуміння критичної актуальності глобальних трансформацій політичних, економічних і соціальних систем нинішнього часу дозволило Д.  Г.  Лук’яненку  в  співавторстві  з  О. Г. Білорусом та О. В. Зернецькою у кінці 1990-х років провести ряд новаторських досліджень, які у 2001 році було відзначено Премією Національної академії наук України ім. М. В. Птухи. Наукові підходи Д. Г. Лук’яненка до глобалізації як процесу, що виводить цивілізацію на вищий щабель розвитку із системною інтернаціоналізацією умов і сфер людської життєдіяльності з її поділом на інформаційну, політичну, соціокультурну, науково-технологічну, екологічну та безпосередньо економічну з такими її важливими складовими, як виробнича, торговельна, фінансово-інвестиційна та інфраструктурна, стають згодом в Україні загальновизнаними.

Методологічно значимим у руслі розвитку світової економічної науки є здійснений Д. Г. Лук’яненком аналіз генезису сучасних економічних систем у форматі економіки знань: інноваційна – креативна – інтелектуальна економіки; інформаційна – нова – віртуальна економіки; інституційна – мережева – глобальна економіки. На думку Д. Г. Лук’яненка, акселерація глобалізаційних процесів, з одного боку, потребує нових функціональних форм і механізмів гармонізації національних економічних інтересів, а з другого – має формуватися глобальне мислення з базуванням на підприємницьких та інноваційних мотиваціях та безпеці розвитку, що уможливлюється за умов гуманізації світогосподарського розвитку. Разом з тим нині внаслідок недосконалості глобальної економіки і браку адекватних відповідей на глобальні виклики виникає, за оцінкою Д. Г. Лук’яненка, феномен глобальної дискредитації традиційних факторів і стандартів економічного розвитку.

Акцентуючи увагу на сучасних тенденціях економічної глобалізації (глобальна доступність ресурсів та інновацій; глобальний характер факторної мобільності; глобальна ринкова уніфікація та регуляторна гармонізація; глобальна корпоративізація та індивідуалізація; циклічна кризовість і турбулентність; глобальна соціалізація та політизація економічних взаємовідносин; регіонально-континентальна консолідація), Д.Г. Лук’яненко виокремив низку  наймасштабніших та найгостріших суперечностей: поглиблення антагонізму між глобальною експансією монополій та національним економічним суверенітетом країн світу; посилення глобальної конкуренції у сфері виробництва та збуту товарів і послуг; загострення антагонізму між глобальним капіталом і міжнародним контингентом найманих працівників; розвиток антагонізму між глобалізацією та регіоналізацією міжнародної економічної діяльності; поглиблення диспропорції в участі у глобальній економічній системі; формування техноглобалізму як невід’ємного компонента економічної глобалізації; поглиблення розриву в доходах працюючого населення та посилення внутрішньорегіональних асиметрій соціального розвитку країн.

Дослідивши (одним з перших у вітчизняній економічній науці) проблему антиглобалізації, Д. Г. Лук’яненко наголосив, що принципово значущими є: методологічна ідентифікація антиглобалістів як об’єктивного вияву дуалістичної природи глобалізації, виявлення й оцінка інтелектуальної складової та потенціалу персоніфікації економічного антиглобалізму на рівні видатних особливостей, пошук конструктивного діалогу антиглобалістів з ідеологами, носіями і провідниками економічної глобалізації.

Базуючись на тому, що розвиток економічної системи є циклічним з послідовним чергуванням періодів піднесення та спаду, Д.Г. Лук’яненко зазначає, що кризові явища супроводжують усю історію людської цивілізації і є проявом дуалістичної природи розвитку. Д. Г. Лук’яненко проводить власну систематизацію криз, зазначаючи, що політичні кризи бувають мілітарними чи немілітарними, різновидами соціальних криз є техногенно-економічні  та  ті,  що  обумовлені  надкритичним  розривом  між «багатими» і «бідними» тощо. У ринково уніфікованій світогосподарській системі найбільш відчутним для суспільства є економічні кризи: з одного боку, промислові та фінансові (валютні, банківські, боргові), а з другого – циклічні, структурні, системні. При цьому, якщо на національному, на міжнародному рівнях синергія кризових явищ має переважно функціональну спрямованість, то на глобальному рівні, за його оцінками, вона набуває якісно нових вимірів у складній системі «людина – природа – економіка – суспільство – цивілізація». Тобто глобальна криза може мати різні передумови, але вона не може бути функціонально чи географічно детермінованою. На основі емпіричного аналізу 22 валютних,  банківських,  боргових  і  біржових  криз  Д. Г. Лук’яненко виділив основні їхні індикатори та окреслив логіку розвитку фінансових криз та відповідну систему антикризового менеджменту. При цьому дослідницький інтерес українських науковців Д. Г. Лук’яненко пропонує зосередити на оцінках рівня залежності нашої держави від глобальних факторів впливу, якості державного і підприємницького антикризового менеджменту. Водночас професор Д.  Г. Лук’яненко вважає, що  в  новітній історії глобальних криз не було, оскільки не було й по-справжньому глобальних викликів, а людству вдавалося забезпечувати умови більш-менш безпечного розвитку. За його переконанням, гіпотетично глобальна криза матиме лише дві альтернативи вирішення – якісне оновлення світу в усіх системних компонентах або світова дезінтеграція.

Д. Г. Лук’яненко разом із професорами Т.В. Кальченком, Т.М. Циганковою, О.М. Мозговим окремо дослідив становлення глобального ринку як самовідтворювального механізму врівноваження глобального попиту і глобальної пропозиції. У контексті глобальної конкурентоспроможності Д. Г. Лук’яненко та О.А. Швиданенко показали якісну трансформацію мотиваційних механізмів і середовища ведення бізнесу, сформував інтегративну модель переходу від досконалої до недосконалої та глобальної конкуренції. При цьому глобалізація зумовлює кардинальну зміну суб’єктної диспозиції ринку, фундаментальних ознак і факторів конкуренції, коли вона є і джерелом, і стимулятором конкурентного розвитку, і акселератором суперечностей, конфліктів та криз локального і глобального масштабів з ігноруванням національних інтересів, кордонів і регуляторів.

Виходячи з розуміння нинішньої глобалізації як не всеосяжної, оскільки реально вона не охоплює всі країни, регіони і галузі, Д. Г. Лук’яненко підкреслює, що глобалізаційні виклики XXI ст. виявляються у посиленні суспільних суперечностей практично на всіх рівнях з превалюванням відповідних лідерських амбіцій, що відображено автором у моделі лідерства в глобальній економічній системі. Дослідницька увага професора Д. Г. Лук’яненка об’єктивно фокусується на феномені інформаційного глобалізму, який, домінуючи практично на всіх світових ринках, призводить до того, що в дедалі зростаючих обсягах його учасники оперують віртуальними активами і зобов’язаннями. При цьому реалізуються фінансово-інвестиційні схеми із залученням практично всіх дійових осіб ринку – фізичних осіб, корпорацій, урядів, міжнародних організацій. У результаті – суттєво корегуються умови і критерії міжнародної конкурентоспроможності, коли лідерство в інформаційно-масмедійній сфері стає вирішальним фактором глобального лідерства. Загалом професор Д. Г. Лук’яненко визначає проблему глобальної віртуалізації критично актуальною, що потребує неупереджених досліджень. З цивілізаційного погляду важливо, на його думку, усвідомлювати, що в надрах Інтернету зароджуються не тільки «віртуальна економіка», «віртуальна політика», «віртуальна дипломатія», «віртуальна культура», але й «віртуальна освіта».

У більш широкому цивілізаційному контексті як базову субстанцію глобального цивілізаційного прогресу Д. Г. Лук’яненко визначає людський, насамперед інтелектуальний. ресурс. Він аргументує, що загалом у сучасній парадигмі розвитку кожній країні, а не тільки країнам-лідерам, слід реально орієнтуватися на головний ресурс прогресу і процвітання – інтелектуальний капітал, продуцентами і носіями якого є університети.

Виходячи із ключової ролі університетів  у  економіці  знань Д. Г. Лук’яненком виявлені сучасні особливості їх розвитку, а саме переважання: наукових досліджень над навчанням; гнучких та інноваційних програм над класичними фундаментальними; віртуального (дистанційного) навчання над традиційним; самоорганізації навчання над його контролем; корпоративного й грантового фінансування над державним. У серії наукових статей 2009–2010 років професор Д. Г. Лук’яненко підкреслює й аргументує, що університетській діяльності притаманна вже не тільки інтернаціоналізація, а й глобалізація. Виходячи із сучасного тренду розвитку університетів, коли традиційні університети трансформуються в дослідницькі, а окремі з них – і в підприємницькі з капіталізацією науки, тісною взаємодією з бізнес-структурами, гібридизацією і неперервним оновленням організаційної структури, професор Д. Г. Лук’яненко оцінює позитиви (фінансова і стратегічна автономія) і можливі негативи (дискредитація фундаментальної науки) цихпроцесів.

Глибоке професійне розуміння університетської тематики дозволило Д. Г. Лук’яненку ідентифікувати сучасні проблеми наукової діяльності українських університетів: внутрішні [(інерційність мислення і поведінки в традиційній «освітній» парадигмі університету; невирішеність проблеми диверсифікації джерел фінансування наукових досліджень; локальність і «провінційність» досліджень, обмеженість міжнародного іміджу і бренду, у тому числі внаслідок «мовної обмеженості» наукової продукції; невміння працювати з інструментами інтелектуальної власності; неготовність перетворювати знання в інноваційні продукти (методи, алгоритми, технології, моделі)] та зовнішні [відсутність національної інноваційної системи (загальних інноваційних стимулів); недосконале національне правове середовище стосовно наукової та інноваційної діяльності; обмежений попит на управлінські інновації (консервативна структура української економіки, ручний та кон’юнктурний державний і корпоративний менеджмент); відсутність державних, муніципальних та галузевих замовлень університетам на наукову експертизу стратегічних програм, проектів, рішень; офіційне та громадське несприйняття університетів як повноцінних наукових установ].

У ширшому цивілізаційному контексті необхідний пошук нової парадигми глобального розвитку, коли у центрі дослідницького інтересу дійсно постане людина, її фізіологічна, духовна і соціальна природа, а не штучна оболонка з ілюзорними успіхами і конкурентними статусами, відірваними від здорових потреб творчої та безпечної життєдіяльності. Д. Г. Лук’яненко наголошує, що масовій матеріально-споживацькій мотивації притаманне не розмаїття форм і конкуренція, а навпаки – міжкультурна уніфікація. На основі абсурдної за своєю сутністю та сучасними проявами «гонитвою за багатими» бізнесменами, корпораціями, містами, країнами відкриваються загрозливі для прогресивного розвитку людської цивілізації морально-етичні ніші духовної деградації. Річ навіть не в тім, що глобальні потоки стандартизованих товарів та уніфіковані засобами глобальної рекламипринади «суспільства споживання» дискредитують національні кордони й державне регулювання. Найбільш загрозливим є нехтування національними культурами, зведення їх до зовнішніх проявів і фольклору, що підриває здатність творити самостійну культуру та суспільство.

Як завідувач кафедри міжнародного менеджменту разом з колегами професор Д. Г. Лук’яненко у своїх наукових дослідженнях природно зосереджується на формуванні його методології, особливостях корпоративного і державного управління в умовах всеосяжної глобалізації. Досліджуючи кількісні і якісні тренди у сучасному міжнародному бізнесі, Д. Г. Лук’яненко підкреслює, що через міжнародні злиття і поглинання безпрецедентних масштабів за стратегічною орієнтацією, диверсифікованими сферами діяльності, інтересами вищого менеджменту транснаціональні корпорації, які контролюють 70–90 % світових ринків товарів, послуг, технологій із загальним обсягом реалізації 200 найбільших з них понад 30 % світового валового внутрішнього продукту, переростають у глобальні. У прогресуючому постіндустріальному сегменті світової економіки лідерські амбіції глобальних корпорацій у поєднанні з динамічною квазіекономічною культурою генерують новітні якісні структурно-організаційні зрушення. За цих умов у вітчизняній економічній науці започаткувалося дослідження метакорпорацій, кругових та горизонтальних корпорацій, квазіхолдингів, віртуальних корпорацій, мережевих корпоративних структур, які адекватно до глобальних умов відображають ефективні зв’язки між елементами внутрішнього і зовнішнього середовища. Спираючись на оцінки західних вчених та аналітичних центрів і власні емпіричні узагальнення, професор  Д. Г. Лук’яненко обґрунтовує, що домінуючі на ринках товарів, послуг, капіталів, технологій, управлінських інновацій глобальні корпорації стають реально найвпливовішими суб’єктами світової економіки, й одночасно – найдинамічнішими її структурними елементами. За мобільністю, здатністю адекватного реагування на зміни в зовнішньому конкурентному середовищі, інноваційною спрямованістю вони вочевидь переважають забюрократизовані не тільки національні, але й міжнародні організації та регіональні наддержавні утворення. Діяльність глобальних  корпорацій, які, очевидно, не матимуть альтернативи у міжнародному бізнесі, значною мірою визначатиме контури майбутньої глобальної економіки і філософію глобальногоменеджменту.

Новим напрямком у наукових пошуках професора Д. Г. Лук’яненка є дослідження креативного компонента менеджменту. Разом із послідовниками (професор Є. Панченко, В. Білошапка, доценти О. Дорошенко, О. Тітова, Т. Галахова) він поглиблено аналізує не тільки загальні передумови становлення креативного менеджменту, але й проводить ряд оригінальних емпіричних досліджень, започатковує системні анкетні опитування для оцінювання креативного потенціалу українського менеджменту у великому і середньому бізнесі, ініціює розробку нової магістерської дисципліни «Креативний менеджмент». Формування адекватних глобальному бізнес-середовищу інноваційно-креативних компетенцій потребує, на погляд професора Д. Г. Лук’яненка, якісної трансформації університетських навчальних програм і курсів, яка, у свою чергу стає можливою за умов випереджальних фундаментальних досліджень у цьому напрямі.

Зрозуміло, що в багатопланових пошуках наукової школи професора Д. Г. Лук’яненка дослідницький інтерес постійно фокусувався на проблемі ефективного економічного розвитку суверенної України. У гостродискусійному інтелектуальному середовищі економістів часів «радянської перебудови» к.е.н., доцент Д. Г. Лук’яненко був безпосереднім розробником альтернативної офіційним проектам концепції економічної самостійності Української РСР, що в ті часи було сміливим викликом режиму і певним чином сприяло формуванню наукових підходів до української суверенізації. У подальшому українська проблематика, по-перше, адекватно відображалася практично в усіх наукових працях  професора Д. Г. Лук’яненка та його послідовників, а по-друге, стала предметом спеціальних досліджень.

Констатуючи, що становлення України як суверенної держави відбувалось у період глобальних трансформацій, Д. Г. Лук’яненко відзначає певну унікальність умов національного економічного розвитку. Однак переоцінка цього феномену призвела до багаторічної зосередженості переважно на власних проблемах, невміння (чи небажання) адекватно оцінювати якісно змінюване зовнішнє середовище. Невизначеність національних інтересів у координатах новітньої геоекономіки і геополітики призвела до очевидного вакууму, коли Україна тривалий час стоїть перед вибором: або змиритися зі своєю цивілізаційною недолугістю та неконкурентоспроможністю і жити без постіндустріально-інноваційних претензій, або знайти в собі сили для структурно- технологічного оновлення національної економіки. У першому випадку достатньо налагодити ефективну експлуатацію наявних природних ресурсів за допомогою індустріальних технологій, удосконалити відповідні управлінські моделі, забезпечити відтворення трудових ресурсів, здатних копіювати чужі технології, і таким чином адаптуватися до середніх світових стандартів життєдіяльності. На сьогодні в Україні орієнтований на експорт бізнес в особі великих корпорацій мінерально-сировинного комплексу базується на низькотехнологічних виробництвах, забезпечуючи певний рівень зайнятості і збереження позицій його монопольного лідерства у національній економіці. В іншому випадку при сприйнятті українським суспільством мети стати дійсно конкурентоспроможними з орієнтацією на науково-технологічні та інформаційно-інноваційні перспективи постає питання: чи достатніми для цього є внутрішні джерела й умови з огляду на перебування України, по суті, в індустріальній стадії розвитку? Чи в змозі ми подолати негативний зовнішній, політичний і конкурентний вплив, достойно відповісти на виклики глобалізації?

Здійснена представниками наукової школи оцінка економічного потенціалу України на підставі системи індикаторів сталого розвитку згідно з методикою Світового банку дала змогу скласти прогноз його динаміки в довгостроковому періоді (до 2050 р.) за провідними галузями економіки (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв’язок, торгівля, інноваційна сфера).

Прагматичними детермінантами ефективної стратегії є транснаціоналізація національної економіки, багаторівнева регіональна інтеграція, продуктивна взаємодія зі світовими регулятивними інститутами. Сучасна економічна політика України, здатна реалізувати довгострокові пріоритети розвитку в глобальному середовищі, має бути: загальнонаціональною, а не політикою окремих партій і рухів; суто національною, а не копійованою з тих чи інших моделей ринкового трансформування та економічного розвитку; інноваційно спрямованою, тобто розробленою з урахуванням світових тенденцій інтелектуалізації, інформатизації та гуманізації економіки; рішучою і послідовною, але водночас – гнучкою в межах визначеної економіки; рішучою і послідовною, але водночас – гнучкою в межах визначеної економічної стратегії; орієнтованою на послідовну відкритість національної економіки з урахуванням тенденцій глобалізації економічного розвитку і конкуренції.

Визначено ключові принципи забезпечення реалізації національних інтересів України в процесі входження в глобальний соціально-економічний простір: розумна достатність у задоволенні як індивідуальних, так і групових суспільних потреб; системність і субординованість у реалізації національного економічного інтересу, які передбачають урахування інтересів усіх членів суспільства, узгодження цих інтересів, недискримінацію інтересів окремих соціальних груп та меншин, розвиток усіх елементів національного економічного інтересу згідно із сучасними світовими стандартами; всезагальність участі та одночасно персональна відповідальність кожного громадянина за реалізацію національного економічного інтересу країни, що передбачає рівні права й обов’язки всіх верств населення долучатися до суспільно корисної діяльності незалежно від етнічного походження та соціального статусу, сімейного й майнового стану, расової і національної належності, політичних поглядів та релігійних переконань; патріотизм та лояльність, коли нормою суспільної поведінки кожного громадянина має бути віддане служіння своїй нації та державі через добросовісне виконання професійних і громадянський обов’язків, дотримання кодексу цивілізованого співіснування в економічному й суспільному житті; професіоналізм як мірило соціальної конкурентоспроможності нації передбачає кваліфіковане та компетентне виконання всіма членами суспільства виробничих функцій, що потребує систематичного навчання, вдосконалення майстерності, практичних навичок і формування поваги до праці; законність та верховенство права; публічність і прозорість; конвергентність, яка передбачає узгодження і зближення економічних інтересів різних соціальних груп та класів на базі національної ідеї, ефективності державного механізму перерозподілу суспільного продукту, використання в інтересах усіх громадян національного багатства, недопущення глибокої соціальної асиметрії в суспільстві.

Спираючись на економічну науково-дослідницьку та освітню базу в Україні слід розробити та прийняти Національну стратегію досягнення високого конкурентного статусу на довгостроковий період, в основу якої покласти інноваційну модель розвитку з пріоритетом індустрій 4.0.

Науковій школі професора Лук’яненка Д.Г. притаманне критично-творче сприйняття новітніх явищ, процесів, трендів і закономірностей. У цьому контексті можна констатувати, що до системного осмислення науково-технологічних, інформаційних, економічних, соціокультурних і міжцивілізаційних викликів безпрецедентно масштабної і динамічно асиметричної глобалізації вітчизняна економічна наука виявилась не готовою, що є, на думку Д. Г. Лук’яненка, наслідком консервації її сповна очевидних негативних рис. За винятком новаторських досліджень окремих вчених і колективів декількох провідних університетів, вона, слідуючи західним дослідникам, констатує переважно кількісні прояви глобальних трансформацій, а економічна прогностика, базуючись на застарілих концепціях та моделях, «експлуатує» передбачення минулого, уникаючи парадигмальних пошуків і узагальнень. У більш широкому контексті професор Д. Г. Лук’яненко передбачає, що визначення країнами, що розвиваються, а не тільки країнами-лідерами важливості трансформації традиційної економіки до наукомісткої може стати переломним моментом у досягненні загальноцивілізаційного прогресу, забезпечить соціально-економічну стабільність та змінить асиметричну модель глобальної економіки ХХІ століття.

Маючи майже 25-річну професорську практику, Д. Г. Лук’яненко розуміє, що саме нова якість людських ресурсів здатна забезпечити гуманізацію глобального розвитку в усіх його проявах

–  демократизації, екологізації і соціалізації – на новітній інтелектуальній основі. Він наполегливо й обґрунтовано стверджує, що  у формуванні такої якості і полягає інтелектуальна місія університетів. Як перший проректор з науково-педагогічної та наукової діяльності, а з 2017 р. – ректор КНЕУ, професор Д. Г. Лук’яненко усвідомлює, що наукова й освітня університетська діяльність у сфері економіки і менеджменту є найбільш природною для розвитку людського, інтелектуального і соціального капіталу. На їхній розвиток мають бути орієнтовані наукові дослідження, мобільні науково-освітні програми й курси, адаптовані у середовищі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій ібізнес-практик.

Виходячи із феноменальних науково-технологічних зрушень із наддинамічною цифровою трансформацією бізнесу, мережевізацією економіки і суспільства, професор Лук’яненко Д.Г. орієнтує науковців на дослідження у методологічному форматі, з одного боку, глобальних трендів мережевізації, інтелектуалізації, індивідуалізації та диджиталізації, а з другого – сучасного ландшафту доповненої та змішаної реальності у межах віртуалізації, як результату безпрецедентно швидкого прогресу в новітніх матеріалах, математиці, комп’ютерних обчисленнях та криптографії.

У науково-технологічній парадигмі першої половини ХХІ ст., важливим є виявлення позитивів і негативів стрімкого розвитку цифрових технологій для ринку праці і освіти. Предметом дослідження стають теоретичні і прикладні засади феномену диджиталізації університетів, які мають взаємодіями з державою, бізнесом і мережевим суспільством у системі відкритих науки, освіти, інновацій.

Очікувана науково-практична значущість таких досліджень полягатиме в обґрунтуванні і реалізації моделі розбудови цифрового університету із диджиталізацією системи управління, освітньої і наукової діяльності, розвитку людського капіталу, інфраструктури та створенням цифрової екосистеми на платформі Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.

Суттєвим є і організаційний внесок представників школи Д. Г. Лук’яненка в розвиток багаторівневої національної економічної освіти шляхом безпосередньої розробки Галузевих стандартів вищої освіти України з освітньо-професійних програм підготовки бакалаврів і магістрів  за  спеціальністю  «Міжнародна  економіка»  напрямку «Економіка і підприємництво». Важливим компонентом творчої роботи була ідентифікація та систематизація багатьох нетрадиційних для вітчизняної економічної науки категорій і понять, що відображають найбільш суттєві світогосподарські явища та процеси, тобто закладено методологічні основи сучасного міжнародного економічного аналізу, що дозволило сформувати адекватний інструментарій викладання новітніх навчальних дисциплін, насамперед міжнародної економіки, програму якої розробили представники школи під керівництвом Д. Г. Лук’яненка з подальшим конструктивним розповсюдженням серед університетів України через підручники та навчальні посібники. Знаковим явищем у науковому забезпеченні підготовки вітчизняних економістів- міжнародників бакалаврського рівня є підготовлений професорами Д. Г. Лук’яненком, А. М. Поручником, Я. М. Столярчук та виданий у 2014 р. підручник «Міжнародна економіка». Спираючись на багаторічний досвід викладання дисципліни нафакультеті міжнародної економіки і менеджменту, він вирізняється фундаментальністю (вперше дисципліна викладається як наука), новаторським підходом не тільки до викладу матеріалу, але й до структуризації проблем, їх розкриття та подання. Ураховуючи еволюцію методологічних постулатів і динамічні зміни у свідомості, ерудиції та світогляді сучасного студентства, у підручнику проблеми міжнародної економіки розглядаються в контексті глобальних трансформаційних процесів зі з’ясуванням умов і факторів, які наповнюють новим змістом класичні категорії та поняття, визначають сучасні світогосподарські тренди, формуючи нову парадигму глобального управління. За кожним тематичним розділом підручника зроблено власні прогностичні оцінки щодо сценаріїв розвитку міжнародної економіки у майбутньому. Загалом для бакалаврського рівня представниками школи розроблено десятки програм, методичних комплексів, нормативних та вибіркових дисциплін, тренінгів.

Для підготовки магістрів з міжнародної економіки розроблено програми та методики забезпечення всього комплексу дисциплін за програмами: управління міжнародним бізнесом, міжнародна торгівля, міжнародний фінансовий менеджмент, міжнародний облік і аудит, європейська інтеграція, управління міжнародною конкурентоспроможністю. У 2014 році для міжнародників-магістрантів творчим колективом під керівництвом Д. Г. Лук’яненка та А. М. Поручника розроблено новаторську версію програми дисципліни «Глобальна економіка» як науки. Її метою визначено формування розуміння магістрами умов і факторів становлення, механізмів та інструментів функціонування глобальної економіки, усвідомлення власної та колективної інтелектуальної місії для прийняття адаптивних, раціональних креативних управлінських рішень. Основні завдання полягають у вивченні: природи і закономірностей становлення глобальної економіки; засобів і потенціалу антициклічного регулювання глобальних економічних процесів; механізмів функціонування глобальних ринків; сучасних стратегій конкурентного лідерства глобальних корпорацій; процесів і моделей економічної регіоналізації в глобальних умовах; природного, технологічного та людського ресурсів глобальної економіки; цивілізаційних вимірів глобальних економічних процесів; напрямів і пріоритетів розвитку української економіки в умовах глобалізації.

Протягом 2004–2020 рр. у спеціалізованій вченій раді зі спеціальності 08.00.02 «Світове господарство і міжнародні економічні відносини» (голова – Д. Г. Лук’яненко, заступник голови ради – Л. В. Руденко-Сударєва, вчений секретар – Л. Л. Антонюк, члени ради –  В.  А.  Білошапка,  Т.  В.  Кальченко,  О.  М.  Мозговий,  Т. Є. Оболенська, Є. Г. Панченко, А. М. Поручник, Я. М. Столярчук, Т. М. Циганкова, В. І. Чужиков, О. А. Швиданенко) захищено 9докторськихі93кандидатськадисертація.

Виходячи з мети збереження і розвитку національної самобутності освіти і науки на рівні доктора філософії у форматі нового законодавства (2014 р.) та з урахуванням прогресивного зарубіжного, у першу чергу європейського досвіду колективом вчених (професорами Д. Г. Лук’яненко, Л. Л. Антонюк, А. П. Наливайко та доцентом О. Л. Шевченко) розроблена і презентована в професійному середовищі України Модель підготовки докторів філософії з економіки. Розроблено відповідне методологічне, методичне та організаційне забезпечення програми підготовки доктора філософії з орієнтацією на міжнародні принципи – різноманітність, мобільність, адекватна тривалість, достатність фінансування, організаційна самодостатність університетів у розробці та структуруванні.

Нові гіпотези, ідеї та результати емпіричних досліджень особисто професора Лук’яненка Д.Г. та його послідовників опубліковано у більш, ніж 30-ти індивідуальних та колективних монографіях українською, англійською та російською мовами, серед яких такі визнані в Україні і за кордоном: Глобалізація і безпека розвитку; Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку; Глобальна економіка ХХІ століття: людський вимір; Глобальна економічна інтеграція; Конвергенція економічних моделей Польщі та України; Антициклічне регулювання ринкової економіки; Глобалізаційні перспективи; Ресурси та моделі глобального економічного розвитку; Глобальное экономическое развитие: тенденции, асимметрии, регулирование; Парадигма креативного менеджменту у глобальній економіці; Стратегії конкурентного розвитку в глобальній економіці; стратегічні пріоритети розвитку України і Грузії: інновації і партнерство; Конкурентні моделі управління якістю вищої освіти; Інтеграція України в глобальний соціально-економічний простір. Видано біля 40-а підручників та навчальних посібників, більшість з яких за новими авторськими навчальними дисциплінами.

З 2004 року вченими науково-освітньої школи видається двомовний (українською, англійською) науковий фаховий журнал «Міжнародна економічна політика» (до 2017 р. головний редактор – д.е.н., проф. Д. Г. Лук’яненко, а на сьогодні – д.е.н., проф. Т. М. Циганкова). Метою заснування такого видання було створення платформи для розповсюдження інновацій вітчизняних та закордонних вчених і практиків щодо інституціональних, торговельних, фінансових, інвестиційних, соціальних, інформаційних та екологічних питань проведення глобальної економічної політики. Місія журналу полягає у науково-експертному сприянні формуванню та реалізації глобальної економічної політики на засадах гармонійності та оптимального використання світових ресурсів відповідно до цілей сталого розвитку. Нині журнал «Міжнародна економічна політика» виходить двічі на рік у друкованому та електронному форматах, має власну Інтернет-сторінку (http://iepjournal.com/) та зареєстрований у 10 науково-метричних базах даних (Ulrich`sWeb, IndexCopenicus, EBSCO, CiteFactor, SocialIndexingServices тощо).

За вагомий особистий внесок у розвиток системи вищої освіти України Лук’яненка Д.Г. нагороджено Орденами «За заслуги» ІІІ-го, ІІ-го та І-го ступенів, він має Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України, Почесним доктором Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

У процесі динамічного розвитку науково-освітньої школи міжнародної економіки виокремились нові наукові школи – глобального конкурентного лідерства (фундатор – д.е.н., професор А. М. Поручник) та фондового ринку (фундатор – д.е.н., професор О. М. Мозговий), міжнародної  торгівлі  (фундатор  –  д.е.н.,  професор  Т. М. Циганова) та європейської інтеграції (фундатор – д.е.н., професор В. І. Чужиков). На сьогодні у взаємодії представників цих шкіл реалізується міждисциплінарний підхід у дослідженні сучасних міжнародних економічних проблем розвитку. На методологічній основі школи міжнародної економіки протягом 1990–2020 років формується національна, а згодом і міжнародна науково-дослідницька мережа: наукові школи і колективи професора А. Філіпенка (Київ), Ю. Макогона (Донецьк), Є. Савельєва (Тернопіль), Ю. Козака (Одеса), І. Школи (Чернівці), В. Шевчука (Львів), Н. Стукало (Дніпропетровськ), О. Булатової (Маріуполь), І. Бузько (Луганськ), М. Вожняка (Польща, Краків), Центр Європейських  досліджень  Колумбійського   університету   (США)  – (Д. Г. Лук’яненко, В. І. Чужиков, О. Й. Вінська), Асоціація регіональних   досліджень   (Великобританія)   –   (Д.   Г.   Лук’яненко,  Є. Г. Панченко, О. А. Федірко, В. І. Чужиков), Асоціація професорів Ж. Моне (ЄС, Бельгія-Франція) – (В. І.Чужиков, В.В. Токар).

Найбільш актуальні міжнародні економічні дослідження вчених концентруються в науково-дослідному Інституті глобальної економічної політики  (з 2010  р. до 2019 р. – директор Д. Г.  Лук’яненко, на сьогодні – д.е.н., проф. Швиданенко О.А.), місія якого полягає в консолідації інтелектуального ресурсу для генерування і реалізації креативних ідей суспільного прогресу в глобальних умовах економічногорозвитку.

На сьогодні у складі Інституту функціонують наукові центри: глобального корпоративного управління (д.е.н., професор Є. Г. Панченко); глобальної конкурентоспроможності (д.е.н., професор А. М. Поручник); розвитку міжнародної торгівлі (д.е.н., професор Т. М. Циганкова); моніторингу міжнародних фінансових ринків (д.е.н.,  професор О. М. Мозговий);міжнародно-облікових досліджень (д.е.н., професор О.М. Галенко); європейської інтеграції (д.е.н., професор В.І. Чужиков); крос-культурних комунікацій (к.ф.н., доцент О.Л. Шевченко, к.ф.н., доцент М.М. Гавриш, к.ф.н., доцент Козловська Л.С.); досліджень ісламських фінансів (д.е.н.,  професор О. М. Мозговий).

Пріоритетними завданнями подальшого розвитку науково- освітньої школи міжнародної економіки є: структуроване організаційне оформлення та самоідентифікація; отримання міжнародної статусності; набуття глобального інформаційного бренду у глобальних мережах.