Зазвичай історія Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, якому в 2021 році виповнилось 115 років, становить інтерес для всіх причетних до цього навчального закладу, хто цікавиться історією розвитку і становлення націо-
нальної вищої економічної школи: з чого все починалося, хто був ініціа­тором ідеї і фундатором справи, якими були передумови виникнення ВНЗ?

Головною історичною постаттю, з якою пов’язані перші сторінки життя нашого університету, є особа професора Університету св. Володимира (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка) Митрофана Вікторовича Довнар-Запольського. Відомо, що саме за його поданням у 1906 році Міністерство торгівлі та промисловості Російської імперії надало дозвіл на організацію у Києві Вищих комерційних курсів, які стали на той час другим вищим навчальним закладом економічного профілю.Планувалось, що курси будуть готувати товарознавців, бухгалтерів, викладачів комерційних дисциплін для середніх і вищих навчальних закладів, а термін навчання становитиме (як і в інших вишах імперії) 4 роки. Влітку 1906 р. почався перший набір абітурієнтів до щойно створеного вишу, а з вересня 1906 р. Київські вищі комерційні курси у складі двох відділень — комерційного та економічного — почали свою роботу. На той момент на них навчався 221 (за іншими даними — 229) дійсний слухач (з них лише 116, як слідує зі статистичних звітів Курсів, представники чоловічої статі). Тобто обмежень за статевою ознакою при прийомі до Київських вищих комерційних курсів не
існувало. Також не було обмежень і за національною, рівно як і за конфесійною ознакою. Отже, з моменту свого заснування наш університет відзначався особливим демократизмом і повагою до всіх своїх працівників і студентів, незалежно від національної, конфесійної чи гендерної приналежності.

Пройшло кілька років, і ці студенти вже закінчували Київський комерційний інститут (з травня 1908 р. Київські вищі комерційні курси були реорганізовані на Київський комерційний інститут), у рамках якого функціонувало два відділення — економічне і комерційне. У 1912 р. Київський комерційний інститут був зрівняний у правах із державними ВНЗ. Студенти почали користуватися усіма правами студентів вищих навчальних закладів з 1912 р., професорсько-викладаць­кий склад мав пільги державних службовців, впроваджувалися вступні іспити; практика відряджень (включаючи і закордонні) як для про-фесорсько-викладацького складу, так і для студентів; було створено власну бібліотеку, низку лабораторій і тематичних кабінетів, музей товарознавства.

Проте вже тоді прогресивні кола мріяли про радикальні зміни у суспільно-економічному житті України, про її незалежність, бурхливий розвиток та інтеграцію у світовий економічний простір. І в епіцентрі цих процесів знаходився наш ВНЗ, професорсько-викладацький склад  і студентство якого активно досліджували економічну історію та потенціал України та її перспективи у світовій системі господарства. В стінах Комерційного інституту було створено низку наукових і національних товариств, що зосередили увагу на розроб­ці цих питань. Саме у нас було започатковано викладання курсів економічної географії та економічної історії України. Тож ми завж­ди залишались базовим вишем для набуття дійсно сучасного економічного світогляду та наукових знань.

Значним був внесок студентів і викладачів нашого вишу у боротьбу за відродження української державності в період Української революції 1917-1921 рр. Так, випускник Київського комерційного інституту С.І. Березняк був активним членом Української Центральної Ради, М.М. Ковалевський – міністром землеробства в урядах УНР, а наш випускник і викладач С.С. Остапенко – одним з перших прем’єр-міністрів незалежної України.

Упродовж своєї вже понад сторічної історії наш ВНЗ неодноразово змінював свою назву, але завжди залишався провідним економіч­ним закладом держави: Київські Вищі комерційні курси (1906—1908 рр.), Київський комерційний інститут (1908—1920 рр.), Київський інститут народного господарства (1920—1930 рр.), Київський інститут обміну та розподілу та Київський фінансово-економічний інститут (1930—1934 рр.), Харківський фінансово-економічний інститут (1934—1944 рр., з жовтня 1941 по серпень 1943 р. в евакуації — приєднаний до Ташкентського фінансово-економічного інституту), Київський фінансово-економічний інститут (1944—1960 рр.), знов Київський інститут народного господарства (1960—1992 рр.), Київський державний економічний університет (1992—1997 рр.) і нарешті Київський національний економічний університет (з 27 лютого 1997 р.,з 2005 р. — імені Вадима Гетьмана).

Швидко зростав і студентський контингент. Уже в 1912 р. тут навчалось близько 3000 осіб, а на початку 1917-го — маже 6000. Подальший період революцій, репресій та Другої світової війни негативно позначився на кількості студентів, але у повоєнний час кіль­кість студентів знов стрімко зростає (що засвідчувало важливість і високий рівень роботи вишу): в 1945 р. у нас навчалось 343 особи, а вже у 1960 р. — понад 5000, в 1985 р. — понад 12 000. У 2015 р. на всіх формах навчання числиться 13 716 студентів, а враховуючи філіали — 16 989.

У 1920 році напрями підготовки молоді у Київському комерційному інституті значно розширились — створено такі факультети: базовий, соціально-економічний, господарсько-технічний, соціально-правовий, кооперативний, педагогічний, зовнішньоекономічний і факультет шляхів сполучення. Основні навчальні плани передбачали посилення ролі соціально-економічних курсів, а студенти мали змогу більше займатися самовдосконаленням. Бурхливо розвивались наукові дослідження, видавались «Наукові записки Київського інституту народного господарства», на сторінках яких закарбувалась прогресивна наукова думка видатних українських науковців. У різні часи з КНЕУ були пов’язані імена таких непересічних особистостей, видатних діячів науки і культури України, як О. П. Довженко, П. Г. Тичина, В. М. Еллан-Блакитний, Ю. К. Смолич, академіки АН УРСР К. Г. Воблий, Є. О. Патон, В. Г. Шапошников, Л. М. Яснопольський, почесний член АН УРСР Д. О. Граве, міністр фінансів СРСР В. Ф. Гарбузов та багатьох інших.

У страшні роки воєнного лихоліття зберегти вітчизняну економічну школу вдалося, евакуювавши інститут до Ташкента та Іркутська. У 1944 р. виш зміг повернутись до Києва, але справжнє його відродження у рідній домівці було урочисто відзначено в 1958 році, коли на Брест-Литовському проспекті (нині — проспект Перемоги, 54/1) з’я­вився величезний красень — головний корпус КНЕУ. Щоправда, нав­чальний процес (у ще недобудованому корпусі) розпочався з 1956 р., оскільки до того студентам доводилось навчатись у 3 та 4 зміни в орендованих шкільних приміщеннях і як результат — заняття тривали майже до першої години ночі.

З часом матеріальна база університету зростала: до послуг студентства були збудовані додаткові корпуси, гуртожитки, бібліотека, спортив­ний комплекс, стадіон, їдальні і кафе, санаторій-профілакторій та ін.

Сьогодні — це справжнє студентське містечко в історичному районі стародавнього Києва — Шулявці, яким може пишатися Київський націо­нальний економічний університет імені Вадима Гетьмана, що органічно поєднує виховування фахівців нової  генерації на багатих традиціях минулого із сучасними тенденціями світового розвитку економічної освіти. Наш навчальний заклад — це той виш, у якому навчають уже самі традиції, в якому має місце вільне спілкування між викладачами і студентами на будь-які теми, в якому присутня невидима аура, що власне і формує таке поняття як almamater. Адже тільки той навчальний заклад, який розвивається поступово, відтворюючи для себе викладацькі кадри, формуючи навчальну базу і власні принципи діяльності, здатний прогнозувати своє майбутнє і водночас впливати на соціально-економічний розвиток держави, забезпечуючи для неї інтелектуальний потенціал та економічну еліту завтрашнього дня.