ОГІЄНКО Іван ІвановичЛЮБИТИ ПРАВДИВОГазета “Економіст” у №№ 22-24 за 2009 р. у статті “Пошуки і винагороди” (автор Людмила Рінгіс) скромно повідала читачам про те, що в історію нашого закладу часів, коли мав назву ККІ, вписано ім’я видатного українського вченого, мовознавця й історика, державного та релігійного діяча Івана Івановича Огієнка. Хочеться доповнити, бо його велике подвижницьке життя довжиною понад 90 років було взірцем справжньої відданості людини Христу і Україні. У кожного народу є свої духовні столиці. Є вони і в нашого працелюбного і багатостраждального українського народу, їх досить багато, і в першу чергу це: Моринці, Нагуєвичі, Колодяжне, Чорнухи, Мазепинці та безліч інших. Серед них є і містечко Брусилів Коростишівського району Житомирської області. Але в кінці XIXстоліття це був Радомишельський повіт Київської губернії. Саме в Брусилові 2 (15) січня 1882 року в сім'ї Івана та Єфросинії Огієнків з'явився на світ Божий хлопчик, якого у Святому Хрещенні назвали Іваном. Батько був вихідцем із давнього козацького роду Огієнків із Полтавщини, а мати з простого селянського роду Петриченків. У цій короткій статті маю намір трохи розповісти про дитинство Івана, бо саме тоді, в першу чергу Господь, а потім рідні і близькі, а часом просто добрі Божі люди засівають в юні душі щедрі зерна майбутніх талантів. Так воно сталося і з Іваном, хоч дитинство його не відзначалося щасливими роками та подіями. Родина Огієнків жила у великій нужді, адже Іван був уже шостою дитиною. Та справжнє горе відвідало цю сім'ю, коли помер батько, Іванові тоді не було ще й трьох років. Сім'я залишилася без годувальника і старші брати та сестри пішли у найми. Іван залишився із змученою горем матір'ю і вона брала його з собою на роботу до економії. Довелося працювати і малому, а ще кругом він бачив справжню бідноту простого люду. Прийде час, буде згадувати, що й для нього звичайний кусень хліба часто мав святковий присмак. Запам'ятався йому і той день, коли мати його дев'ятирічного спорядила в чистеньку одежу і привела до Брусилівської державної чотирирічної школи. Дорогу до місцевої Свято-Воскресенської церкви Іван знав дуже давно, адже там священик Никанор Сташевський навчив його справжньої любові до Служби Божої та доброго читання. У шкільній бібліотеці було дванадцятитомне видання «Житій святих» святителя Димитрія Ростовського, яке просто лякало учнів. А Іван взявся його читати і воно справило на ще несформовану дитячу душу Івана великий вплив. Пізніше він скаже: «Мені відкрився зовсім інший світ, світ ясний та блискучий, і саме буденне життя моє стало іншим... у мене виросла воля і розум, і вся бідна наша хатинка перетворилася в Небесну Палату і я виразно відчув у собі душу, що незалежна а ні від убогости, а ні від бідних обставин...» Дивними і повчальними є спогади дванадцятирічного Івана про Страсний тиждень 1894 року. Дуже вже вони з матір'ю бідували, наступав Великдень, а в хаті й хліба не було. У Страсний четвер пізно ввечері повернулися додому, а Іван береться читати свій старий зшиток: «Хто Страсну п'ятницю постити буде, того Діва Пречиста врятує від горя й біди і подасть йому все необхідне, що буде просити...» Так з матір'ю вони й постановили: нічого не їсти і води не пити і все здійснили. А в суботу Іван, ідучи з лісу із в'язкою дров, присів відпочити та й знайшов у купі піску царську п'ятирублівку, мати ж тим часом на базарі вторгувала ще два рублі. Сімейній радості не було меж, бо Великдень вийшов у них справді світлий і радісний. Іван зрозумів, що тому, хто глибоко вірить і твердо надіється, Господь завжди допоможе. Неньчині слова: «Будеш робити - будеш мати» теж стали зовсім зрозумілими. З'явилася у Івана Огієнка і своя ідеологія: « Праця - то ціль нашого життя! Праця - то щастя наше! Служити народові - то служити Богу!» Своїм майбутнім життям, своєю невтомною працею він все це підтвердив. А тепер коротка розповідь про початок трудової діяльності Івана Огієнка. Саме на цей період припадає робота у Київському комерційному інституті. Після закінчення у 1909 році Київського університету Святого Володимира Іван був на Вищих педагогічних курсах і там же вибрав собі наукову спеціальність: давня українська література та історія української мови. Недовга праця в Київському комерційному інституті також була пов’язана з педагогічною діяльністю. Благодатним виявилося його знайомство з викладачем Закону Божого, майбутнім митрополитом Української Автокефальної Церкви Василем Липківським. Чи не звідси початки релігійної діяльності Івана Огієнка? Вінцем цієї діяльності потім стане переклад Біблії на українську мову та найвище – його архіпастирське служіння у сані митрополита Української Греко-Православної Церкви в Канаді.
Саме там, в канадському місті Вінніпегу, митрополит Іларіон видає у 1965 році підручник для духовенства і українських родин «Українська Патрологія». Призначався він для нас, в Україні сущих, а тому і був записаний безбожною владою у список особливо заборонених для ввозу. Патрологія займається вивченням і коментуванням учень християнських отців і вчителів, описом їх життя і діяльності. Саме це і хотів донести до свого рідного народу митрополит. Він мав надію, що ця книга прислужиться національному пробудженню українського народу і вперше склав список українських святих. Також вперше було дане теоретичне обґрунтування, кого слід відносити до сонму українських святих. У підручнику визначено 8 основних ознак української патрології і церковної ідеології. Саме в українській патрології надається маса прикладів «як на світі треба жити і як працювати на нашій землі, щоб горіти як полум'я, щоб сяяти як зорі і щоб догодити Господові!» - був впевнений Іван Огієнко. Неймовірне важке завдання він поставив собі: скласти список українських святих, який налічував тоді понад 170 осіб. Автор був свідомий того, що список неповний і не лише тому, що будуть нові канонізації святих. Він ревно вишукував найменші підстави, щоб поповнювати і розширювати список українських святих. А фактично було складено декілька варіантів списків українських святих: - в алфавітному порядку; - місцево шанованих святих; - нових мучеників за віру; - хронологічний список в межах кожного століття; - згідно з церковним календарем (місяцеслов на 12 місяців). Не менш цінним є і окремий IXрозділ «Української Патрології», який вийшов там же, того ж 1965 року і названий «Канонізація святих в Українській Церкві». Видавнича доля трагічна, тому що рукопис було втрачено у Празі в 1942 році і автору вартувало неймовірних зусиль повторити його вже в Канаді. У новій праці він продовжує стверджувати, що лик українських святих - це віковічна невмируща слава України, основа всієї нашої духовної культури, святі наші - дороговкази духовного життя. Розглядається історія канонізації святих у Вселенській Православній Церкві і окремо в Українській. Читач детально знайомиться з поняттями: святий, святість, святі загально церковні і святі місцеві, мощі святих і священні реліквії, групи канонізованих святих, про церковні служби і акафісти святим. Безперечно цінними і повчальними для нас є окремі життєписи українських святих написані митрополитом Іларіоном та видані в тому ж Вінніпегу на схилі літ: «Преподобний Іов Почаївський» (1957); «Князь Костянтин Острозький і його культурна праця» (1958}; «Блискуча зоря в українській духовній культурі (преподобна Анна Всеволодівна)» (1960); «Святий Димитрій Туптало» (1960); «Митрополит мученик Арсеній Мацієвич» (1964); «старець Паїсій Величковський» (1975). З великим благоговінням і вдячністю митрополиту Іларіону - Івану Огієнку згадую недавню свою роботу над книгою «Святі Землі Української». Названі у цій статті праці митрополита Іларіона були безцінними джерелами для написання життєписів окремих святих. Я отримав від митрополита Іларіона справжній дороговказ. На завершення цієї оповіді коротко про митрополита Іларіона – автора духовної поезії. Лише один вірш під назвою “Найбільша трудність”
Найбільша трудність: всіх любити, Спіши всіх ближніх шанувати, Люби й чужих, люби правдиво, Може це дійсно і не диво, але – справжня настанова чи повчання для нащадків. Більш докладніше про нелегкий, але щасливий життєвий шлях цієї Людини можна прочитати у книзі головного огієнкознавця України професора Миколи Тимошика “Лишусь навіки з чужиною” (Вінніпег-Київ, 2000) Він же є й головним видавцем безцінної літературної спадщини Івана Огієнка. В рамках видавничого проекту, що називається “Запізніле вороття” з 2001 року вже випущено 12 книг. Борис САМБОР, співробітник КІНГу 1980-1983 рр., PS. Є відома красива українська пісня: НЕ ПИТАЙ, ЧОГО В МЕНЕ ЗАПЛАКАНІ ОЧІ Не питай, чого в мене заплакані очі, Слова і музика: народні– так вважають. Але автором слів є Іван Огієнко.
Остання редакція: 19.11.15 |
Далі розповідь про митрополита Іларіона [Івана Огієнка] в царині житійної літератури, - але це вже канадський період його життя і діяльності.