Поліщук Ганна,ФЕтаУ, 4 курс, ЕЕП-410

p.anna91@mail.ru

ОЦІНЮВАННЯ РИЗИКІВ ПРИ ВИРОБНИЦТВІ ІННОВАЦІЙНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Актуальність.На сучасному етапі розвитку ринкових відносин виробництво нової продукції та успішний її продаж є одним із найважливіших етапів діяльності і подальшого розвитку будь-якого підприємства. Процес розроблення та виведення інноваційної продукції на ринок супроводжується ризиком, що в кінцевому підсумку може призвести до значних втрат. Тому ризики мають бути в центрі уваги власників підприємств. Чим краще налагоджена система управління ризиками, тим вища ефективність бізнесу, а отже, і більший прибуток компанії. Тому, на мою думку, досить актуальним постає питання оцінювання ризиків при виробництві інноваційної продукції.

Постановка проблеми.Метою цієї статті є визначення загальної характеристики та особливостей інноваційної продукції, виявлення притаманних їй ризиків та дослідження найбільш ефективних кількісних та якісних методів оцінювання цих ризиків.

Результати дослідження. На мою думку, інноваційною може бути визнана продукція, яка відповідає таким вимогам:

а)  вона є результатом виконання інноваційного проекту;

б) така продукція виробляється (буде вироблена) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, буде більш конкурентоздатною.

При оцінюванні інноваційної продукції може бути використана наступна система показників[4, с. 86]:

• рівень новизни (високий, середній, недостатній);
• рівень цінності для науки (високий, середній, недостатній);
• рівень цінності для виробництва (високий, середній, недостатній);
• ступінь відповідності останнім вітчизняним досягненням (вище, на рівні, нижче)
• ступінь відповідності останнім зарубіжним досягненням (вище, на рівні, нижче);
• рівень попиту на науково-технічну продукцію (високий, середній, недостатній).

До основних ризиків, притаманних інноваційній продукції можна віднести[3, с. 97]:

• ризик, що виникає на етапі розроблення задуму товару та його перевірки— невиконання або порушення термінів розроблення задуму, його невідповідності ідеї товару, низькій якості та нетехнологічності. Наявність цих обставин може призвести до розроблення товару, що буде неконкурентоспроможним на ринку;
• ризик на етапі аналізу цільового ринку та розроблення стратегії маркетингу — можлива невідповідність фактичної структури цільового ринку, його розмірів і поведінки прогнозованим і відповідно неадекватна маркетингова стратегія виходу на ринок. Це може призвести до невідповідності товару потребам споживачів;
• ризик у процесі аналізу виробництва та збуту— неадекватна оцінка можливостей виробництва і збуту, ускладнення чи неможливість виробництва намічених програм товарів необхідної якості в необхідний термін;
• ризик на етапі виготовлення товару — порушення термінів виготовлення дослідного зразка і освоєння виробництва; ускладнення з втіленням задуму в реальний товар. Це може призвести до запізнення з виходом на ринок та випуску невідповідної вимогам ринку продукції;
• ризик, що виникає в процесі випробування товару в ринкових умовах —помилки у виборі сегментів ринку для випробування та неадекватної оцінки результатів випробувань;
• ризик розгортання комерційного виробництва — затримки або ж неможливості розгортання комерційного виробництва, несприйняття товару споживачами. Як наслідок, недоотримання прибутку підприємством.

Незважаючи на значний перелік факто­рів, які можуть негативно позначитися на діяльності інноватора, необхід­но досліджувати їх, для того щоб навчитися знижувати збиток, мати можливість завчасно оцінити і своєчасно скоригувати траєкторію, напрям інноваційної діяльності і, на решті, уникнути появ кризових ситуацій. У зв’язку з цим поняття ри­зику потребує кількісної оцінки за декількома параметрами.

У науковій літературі можна зустріти класифікацію методів аналізу інноваційних ризиків на кількісні та якісні. Ряд дослідників виділяє кіль­кісні методи як пріоритетні для вирішення завдань у сфері ризику. Проте це видається неправомірним, оскільки, в деяких випадках застосування «якісних» методів виявляється не менш ефективним, ніж «кількісних». При виборі методів аналізу інноваційних ризи­ків враховують багато параметрів: необхідну глибину аналізу, часові рам­ки, горизонт прогнозування, наявність в експертів відповідного досвіду і знань, програмного забезпечення, інформації.

У більшості випадків на різних етапах аналізу застосовуються різ­ні методи. Так, на етапі формування техніко-економічного обґрунтуван­ня знизити ризик дозволяють методи інвес­тиційного аналізу: оцінка чутливості та беззбитковості. Складніші інстру­менти, в основі яких лежать математико-статистичні методи, застосову­ються на тих стадіях, коли інформація за проектом уже достатньою мі­рою деталізована.

Кожній групі ризиків відповідають свої методи оцінювання ризиків. На­приклад, для інноваційної продукції з незавершеною стадією НДР, де використовується інформація з великою мірою невизначеності, немає сенсу застосовувати складні моделі розрахунків. У той же час ризики, пов’язані з проведенням НДДКР, є найбільш високими, тому вони мають бути гранично мінімізовані ще на стадії формування інноваційної пропози­ції. Якщо інновації спрямовано на доведення продукту до конкурентної стадії, варто за­стосувати складніші інструменти для оцінювання ризиків: метод сценаріїв, дерева рішень, імітаційне моделювання, стохастичні методи, метод критичних значень.

Нині найбільш ефективним є комплексний підхід до аналізу ризиків. З одного боку, такий підхід дозволяє отримувати більш повне уявлення про можливі результати реалізації інноваційної продукції, а з іншого боку, – робить можли­вим широке застосування математичних методів (особливо ймовірносно-статистичних) для аналізу ризиків. Комплексний підхід передбачає вико­нання таких етапів ідентифікації і вимірювання інноваційного ризику[5, с. 206]:

Етап 1. Збір і підготовка первинних даних для ідентифікації стадій інноваційної продукції.

Етап 2. Ідентифікація факторів ризику відповідно до розробленої класифікації інноваційних ризиків.

Етап 3. Вибір критичних факторів ризику, тобто факторів, що справ­ляють найбільший вплив на результат інноваційного проекту; пріоритет­ність цих факторів, яка сприяє вибору відмітних параметрів.

Етап 4. Визначення відмітних параметрів критичних факторів ризи­ку. Кількісні характеристики виходять за допомогою вимірів або розра­хунків, а для визначення якісних характеристик використовується інфор­мація, отримана за допомогою зовнішнього огляду, методів візуалізації, деталізації конструкції та ін.

Етап 5. Вимірювання значень параметрів критичних факторів ризи­ку. На цьому етапі проводиться встановлення значень параметрів, діапа­зонів значень, умов або станів певних параметрів; встановлення інформа­ції, пов’язаної із заданими параметрами; дані лабораторних випробувань, вимірювань, зовнішнього огляду або розрахунків, документації на техніч­не проектування.

Для цього формується кількісна шкала оцінки рівня інноваційних ризиків. Рівень інноваційних ризиків зазвичай задається як «низький», «середній», «високий».

Висновки.Отже, розмір збитків від ризиків, які виникають під час впровадження інноваційного продукту, визначається ймовірністю виникнення даного виду ризику. При цьому, підприємства повинні розробити власну систему розрахунку інноваційного ризику, виходячи із специфіки своєї діяльності та галузевих особливостей для того, щоб визначити межі допустимого рівня ризику, оцінити можливі втрати, які підприємство може понести у разі настання несприятливої події.

ЛІТЕРАТУРА

1.     Біловодська О. А. Об’єктивні маркетингові ризики при розробленні та виведенні інноваційної продукції на ринок // Механізм регулювання економіки — 2010 — №3 — С. 88-99.

2.     Біловодська О. А. Урахування суб’єктивних маркетингових ризиків при розробленні та виведенні інноваційної продукції на ринок // Механізм регулювання економіки — 2010 — №1 — С. 96-103.

3.     Горбатюк О. В. Визначення ефективності впровадження інноваційної продукції у сільському господарстві // Інноваційна економіка — 2011 —         С. 85-87.

 Полінський О. М. Основні методи дослідження інноваційних ризиків // Європейський вектор економічного розвитку — 2011 — № 2 — С. 203-209.

Презентація