Коновалов Юрій Іванович (19.12.1959 – 29.08.2014)
Український науковець та громадський діяч, кандидат економічних наук, доцент - один із перших добровольців, які стали на захист України у 2014 році.
Юрій Іванович народився 19 грудня 1959 року в Києві. Після завершення школи він вступив до Київського інституту народного господарства, який сьогодні відомий як КНЕУ. Вже після першого курсу, під час літніх канікул, Юрій приєднався до геологічної експедиції на Кавказі, де вперше відчув справжню пристрасть до гір.
Повернувшись до Києва, він зацікавився альпінізмом і почав тренування в секції при Київському університеті. Кожного літа Юрій їздив до альпіністських таборів на Кавказі та в Середню Азію, де поступово здобував досвід, отримав перший розряд з альпінізму і став учасником рятувальної служби.
У 1980 році він успішно завершив навчання в інституті народного господарства. Після цього Юрій працював у виробничій сфері та наукових установах, де зайнявся написанням кандидатської дисертації. Захистивши дисертацію у 1987 році, він здобув ступінь кандидата економічних наук у 1988 році. У цей же час він брав активну участь у рятувальних операціях після землетрусу у Вірменії. У 2008 році, після тривалої перерви в альпінізмі, Юрій здійснив свою давню мрію, зійшовши на вершину Ельбрусу.
Юрій був людиною з багатьма талантами, його захоплення охоплювали музику, спорт і подорожі. Ще в шкільні роки він відвідував музичну школу, де навчався гри на баяні. Пізніше, будучи студентом, він самостійно опанував гітару. Його пристрасть до музики залишалася з ним на все життя, і багато хто згадує Юрія з гітарою або баяном, виконуючого прекрасні пісні та музичні композиції на професійному рівні.
Окрім захоплення альпінізмом, Юрій цікавився також гірськими лижами та віндсерфінгом, кілька разів брав участь у марафонських забігах. В певний період свого життя він захопився вітрильними подорожами, а майже кожного року вирушав у піші походи Карпатами чи Кримськими горами.
Друзів у Юрія було чимало. Дитячі та юнацькі знайомства з альпіністських років залишалися важливими для нього протягом усього життя. Його колеги, партнери по подорожах, учасники волонтерських акцій та протестів на Майдані також ставали його друзями. Багато близьких йому людей Юрій зустрів у батальйоні "Донбас". Його цінували за відкритість, гостинність, бажання допомогти, чудове почуття гумору та щирість у стосунках. Люди любили слухати його пісні, мелодії та захоплюючі розповіді.
Для Юрія найбільш важливими завжди були любов до України та глибокий інтерес до її історії та культури. Він жив щирим захопленням українськими традиціями та ідентифікував себе як справжнього українця. Разом із друзями Юрій відроджував звичаї різдвяних колядок та вертепу, а також активно долучався до волонтерських проектів, спрямованих на збереження культурної спадщини країни.
Юрій обожнював Київ, своє рідне місто. Прогулянки з ним його вулицями були завжди пізнавальними, адже він добре знав історію Києва та міг розповісти про численні пам'ятки та архітектурні об'єкти. Він також із легкістю міг провести екскурсії Львовом чи Одесою, вражаючи знаннями навіть місцевих мешканців.
Протягом своєї кар'єри Юрій працював у різних виробничих, наукових, освітніх і комерційних установах. З 2004 року він почав викладати в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана. Станом на 2014 рік Юрій Іванович був доцентом кафедри управління персоналом та економіки праці, де викладав декілька дисциплін та керував дипломними роботами студентів. Він користувався великою повагою серед колег та студентів, одного з яких зустрів у батальйоні "Донбас", де вони разом воювали під Іловайськом.
Активна громадянська позиція та патріотизм завжди були невід'ємною частиною його життя. У 2004 році Юрій активно долучився до Помаранчевої революції, поїхавши у Донецьк як член виборчої комісії під час повторного голосування другого туру президентських виборів. У 2013-2014 роках він брав участь у Революції Гідності, де був учасником самооборони Майдану. Коли в 2014 році Україна опинилася перед загрозою, Юрій не зміг залишитися осторонь і записався до резерву батальйону "Донбас". Пройшовши військову підготовку, він відправився на схід України, де спочатку охороняв цивільні об’єкти в звільнених містах Попасна та Лисичанськ, а згодом брав участь у боях за Іловайськ.
Зі слів його товаришів, Юрій був надійним бійцем і справжнім другом, який завжди підтримував інших. Перед виходом через так званий "зелений коридор" він сказав одному з товаришів: "Тримайся мене, мені завжди щастить". Проте цього разу удача відвернулася. При виході з Іловайського котла, «Чумак» їхав в УАЗі №459 у складі автоколони батальйону "Донбас". Біля с. Червоносільського машину було підбито, в ній загинув «Шок». «Чумак» з товаришами вистрибнули з машини та залягли в траві. Бійців поливали вогнем, напроти них знаходився ворожий БТР. «Чумака» було двічі поранено уламками гранат, сам він пересуватися не міг. Побратими не змогли витягти «Чумака» під щільним вогнем ворога. Востаннє бійці бачили Юрія важко пораненим, але ніхто не бачив його мертвим. Рідні та друзі ще рік активно шукали Юрія, сподіваючись на щасливий порятунок та, на жаль, не судилось…
Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).
Вічна пам'ять і шана кнеувцю Коновальцю Юрію!
Фото:
