Коротка довідка. У вересні цього року виповнюється п’ять років з дня відкриття в нашому університеті кафедри європейської інтеграції та десять років існування магістерської програми з такою ж назвою. За цей період кафедра разом з іншими колегами з КНЕУ була залучена до виконання трьох грантів ЄС, а її завідувач – професор В. І. Чужиков став ще й професором програм Моне, отримав запрошення до Палати Лордів та Палати Общин Британського парламенту, Європейської Комісії. Члени кафедри беруть активну участь у трьох глобальних дослідницьких мережах: Центру європейських досліджень Колумбійського університету (США), Асоціації регіональних досліджень (Великобританія), Професорів Моне (ЄС). Розроблені ними експертні висновки лягли в основу багатьох важливих державних документів та численних виступів на конференціях у т.ч. у Верховній Раді України.

Виступ
доктора економічних наук, професора,
завідувача кафедри європейської інтеграції КНЕУ
 Чужикова Віктора Івановича у Верховній Раді України
15 квітня 2015 року

Шановний Голово! Шановні народні депутати, гості, що присутні в залі!

У своєму виступі я хотів би зосередити свою увагу на економічних механізмах встановлення безвізового режиму з державами Шенгенської зони, який є важливим напрямком і, водночас, результатом розвитку сучасних економічних і політичних відносин між Україною та ЄС, а у багатьох випадках й символом руху нашої держави в європейському напрямку.

Сучасна Шенгенська зона є унікальним паспортно-громадянським утворенням в Європі, яка об’єднує не лише держави-члени ЄС (за виключенням Об’єднаного Королівства та Ірландії, а також нових країн-членів Євросоюзу Болгарії, Румунії, Хорватії, Кіпру), а й країни, що не входять до інтеграційного угрупування, але мають з ним повноцінні торгово-економічні і політичні відносини, поліцейське та інше співробітництво – Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія. Окрім цього, своєрідний різнодоговірний статус Шенгенської угоди мають декілька малих держав Європи, які офіційно не є членами Європейського Союзу – Андора, Сан-Марино, Монако, Ватикан. Підписана у 1985 році Шенгенська угода була імплементована в законодавче поле держав-учасниць лише у 1995 році і в наш час обєднує 26 держав континенту із загальною площею 4,3 млн. км², що у 7 разів перевищує площу України, та з населенням у 400 млн. жителів (перевищення майже у 9 разів). Основними рівнями взаємодії в Шенгенській зоні є міждержавні відносини між країнами-учасницями та третіми державами, які мають відповідний паспортно-візовий статус стосунків з країнами-підписантами.

Попри відносно недавній вік існування Шенгенської угоди (у цьому році виповнилося 20 років з її практичного втілення і 30 років формального існування), вона стала потужним інструментом впливу на характер та динаміку руху робочої сили, а також на інтенсивність міграційних процесів в Європі, попри те, що визначеними компетенціями при створенні були: повітряні кордони, візи, поліцейське співробітництво, захист персональних даних.

Слід зазначити, що Шенгенська зона упродовж періоду свого існування зазнала не лише свого країнового розширення, а й модернізації власної (Шенгенської) інформаційної системи – ШІС, наявні дані якої виступали важливим аргументом при прийнятті рішення про видачу або ж відмовлення у видачі візи. Втім, й вона зазнала змін, адже, як відомо, з квітня 2013 року всі країни Шенгенської зони перейшли на систему ШІС другого покоління, що дозволило повністю автоматизувати процес прийняття рішень та більш ретельно відстежити рух тих іноземців, що скоїли злочини та розшукується Інтерполом, Європолом, Митними службами тощо. Глибоко симптоматичним є те, штаб-квартира ІТ-агентства Шенгенської зони Європейського Союзу знаходиться в Талліні (Естонія), в якому протягом 5 років зберігаються усі особисті дані на аплікантів на отримання відповідного типу шенгенських віз. Разом з тим, можна стверджувати, що поширення Шенгенської угоди не є самоціллю Європейського Союзу, адже більшість країн погоджуються на це лише за умов виконання усіх без виключення правил. У якості прикладу можна навести доволі тривалу історію приєднання Ліхтенштейну до Шенгенської угоди. Причинами затягування прийняття рішення про вступ стали заперечення Німеччини і Швеції щодо недостатньої боротьби з ухилянням від сплати податків у цій країні. У вересні 2011 р., а потім у березні 2012 р. було відкладено дуже болісне для Болгарії і Румунії рішення про їх приєднання до Шенгенської  зони. Ініціаторами відтермінування на цей раз виступили Фінляндія та Нідерланди, а офіційною причиною стала недостатня боротьба держав-аплікантів із корупцією.

Шановні народні депутати! Сказане вище дозволяє вважати, що характер економічних і правових відносини між країнами та оцінювання ризиків виступають домінуючою основою як при прийнятті рішень про приєднання країни до Шенгенської зони, так і про укладання угоди з третіми державами про безвізовий режим.

З огляду на це, хотілося б виокремити п’ять важливих економічних і політичних аргументів, що певною мірою викликають побоювання тих, від кого залежить прийняття відповідних рішень.

По-перше, геоекономічний аргумент. У разі прийняття безвізової процедури, так звана «візова лояльність» розширюватиметься відтепер на велику європейську країну, прикордонний периметр якої перевищує 2000 км. Основними загрозами при цьому може стати розширення нелегального каналу мігрантів з країн Азії та Африки, які стали «новими українцями», за аналогією з тією асиметрією, що існує в басейні Середземного моря. Як відомо, окремі острови, приміром, в Італії суттєво страждають від нелегальної міграції з Північної Африки, насамперед, з Лівії. Відтак завжди виникатиме цілком зрозуміле питання про необхідність управління міграційним потоком, його об’єктивізації та регулювання.

По-друге, економічний аргумент. Після недавнього катастрофічного знецінення вітчизняної валюти заробітна плата пересічного українця зменшилася в рази. Відповідним чином відреагували ціни на продукти харчування, комунальні послуги тощо. Зайве говорити, що число бажаючих легально або ж нелегально мігрувати з України зросло, що доволі ілюстративно відображає ажіотажний попит на біометричні паспорти, який трохи вщух після того, як було повідомлено, що на Ризькому саміті цього року не буде прийняте кінцеве рішення про безвізовий режим з Україною.

Наведу декілька цифр, які визначають економічну асиметричність теперішньої ситуації в Україні та ЄС.

Середній ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності у передкризовому 2013 р. виявився меншим в Україні, ніж в ЄС у 5 разів. Середня заробітна плата в Спільноті (2014) становила 1850 євро, натомість в Україні не перевищувала 150 євро. Індекс людського розвитку в ЄС – 0,858, в Україні – 0,734. Незіставними є реальні рівні безробіття, хоча офіційний показник за 2014 р. – 9,5% мало чим відрізняється. Без сумніву, що така соціально-економічна асиметрія підштовхує українців до міграції, що для ЄС є суттєвим застережним фактором.

По-третє. Боротьба з корупцією, хоча й почалась, проте її темпами поки що невдоволені всі: як в Україні, так і в державах Європейського Союзу. Попри декларативну відданість боротьбі, цей процес може розтягнутися на роки. Адже всім зрозуміло, що одними превентивними правовими заходами тут не обійтись. Мова йде про зміну ідеології чиновництва, подальшу автоматизацію рішень, що приймаються, зменшення числа дозвільних документів. Природно, що європейців цікавить, чи не потраплять на територію Шенгенської зони небажані для країн-учасниць громадяни України з новенькими біометричними паспортами, які ведуть боротьбу проти нашої країни на Донбасі.

По-четверте. Наявність окупованих територій та відсутність на них законної української влади. Вимушена безконтрольність частини українсько-російського кордону на Сході, ніким не ідентифіковані обсяги зброї та контрабанди, що там з’являються – теж не є кращим аргументом для прийняття відповідних позитивних рішень. Втім й в Європейському Союзі є чимало проблемних регіонів: країна Басків та Каталонія в Іспанії, двох Кіпрів, недавні (до референдумні) суперечки між Шотландією і Англією в Об’єднаному Королівстві; різні погляди валонців та фламанців на подальшу долю Бельгії тощо. Не слід забувати також й про те, що будь-яка країна у разі загрози для своєї національної безпеки може призупинити своє членство в Шенгенській угоді, що не так давно було продемонстровано під час терористичних актів в Норвегії.

Важливим елементом майбутніх дискусій є так званий «євро склероз», адже чимало європейців настільки звикли до переваг євроінтеграції, до свого тихого та спокійного життя, що не звертають увагу на ті повсякденні зручності, які їм, власно кажучи, дає членство в Європейському Союзі.

По-п’яте. Безвізовий режим, який поєднається у подальшому з ініціативою «Відкрите небо», максимально сприятиме розвиткові іноземного туризму, як з українського боку, так і, з часом, європейського, що сприятиме ефективному використанню креативного потенціалу, розширенню наукових, політичних та гуманітарних контактів з державами ЄС.

Ось чому ми в Україні очікуємо на «візовий» сигнал з ЄС, який попри всі перелічені ускладнення має пролунати вже найближчим часом, а також на перспективу членства нашої країни в цьому найбільшому в світі інтеграційному угрупованні. Цей сигнал потрібен Україні, адже ситуація старого мюзиклу про мушкетерів наближається до завершення «Я не сказала «так» месьє, Ви не сказали «ні»!».