Матеріали, розміщені на даній сторінці, захищені авторським правом. Використання будь-яких матеріалів презентації дозволяється виключно за умови наявності гіперпосилання на сторінку КНЕУ. Посилання повинно бути розміщено у разі повного або навіть часткового використання матеріалів.

Зальцбурзькі принципи організації докторських програм

1. Основною складовою підготовки здобувачів наукового ступеня є просування знань шляхом проведенняоригінальних досліджень.

2. Університети як інституції мають взяти на себе відповідальність за те, аби пропоновані ними докторські програми формували у здобувачів наукового ступенявміння розв’язувати нові задачі та розширюватиїхні кар’єрні можливості.

3. Широка диверсифікованість докторських програм в Європі, включаючи спільні програми, що є вагомою перевагою, яку необхідно підтримувати процедурами забезпечення якості та здоровими практиками.

4. Аспірантів необхідно вважати професіоналами (дослідниками-початківцями), які наділені порівнянними правами та здійснюють ключовий внесок до генерування нових знань. 

5. Організація консультування та оцінки кожного аспіранта має ґрунтуватися на прозорій угоді (контракті), в якій має бути закріплена спільна відповідальність аспірантів, наукових керівників та інституції.

6. Докторські програми мають прагнути до досягнення критичної маси і застосовувати різні інноваційні практики, що впроваджуються в європейських університетах, маючи на увазі, що різні практики можуть бути доречними у різних контекстах, зокрема у більших та менших європейських країнах. 

7. Докторські програми повинні мати достатню тривалість (як правило, три-чотири роки на очній формі навчання).

8. Формування інноваційних структур, які забезпечуватимуть міждисциплінарне навчання і розвиток універсальних компетенцій.

9. Докторські програми мають пропонувати географічну, міждисциплінарну та міжгалузеву мобільність, а також міжнародне співробітництво у рамках співпраці між університетами та іншими партнерами.

10. Розвиток якісних докторських програм та успішне їх завершення аспірантами потребує належного та сталого фінансування.

ЄВРОПЕЙСЬКА ХАРТІЯ ДОСЛІДНИКІВ ТА КОДЕКС ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ НАУКОВИХ ПРАЦІВНИКІВ

Європейська хартія дослідників та Кодекс працевлаштування наукових працівників є інструментом активізації розвитку та підтримки сприятливого дослідницького середовища в університетах, а також культури наукової праці. 

Європейська хартія дослідників - це сукупність загальних принципів та вимог, які визначають функції, обов'язки та права дослідників, а також роботодавців та / або спонсорів дослідників. Метою Хартії є забезпечення того, щоб характер відносин між дослідниками та роботодавцями або спонсорами сприяв успішному творенню, передачі, обміну та розповсюдженню знань і технологій, а також кар'єрному розвитку дослідників.

Загальні принципи і вимоги Європейської хартії дослідників та Кодексу працевлаштування наукових працівників:

1. Свобода наукових досліджень;
2. Етичні принципи
3. Професійна відповідальність, 
4. Професійний підхід
5. Контрактні та правові обов’язки
6. Відповідальність
7. Засади безпеки у наукових дослідженнях
8.  Поширення та використання результатів
9. Участь у житті суспільства
10. Ефективна співпраця з науковими керівниками
11. Наукове керівництво та управління
12. Постійний професійний розвиток

НОВІ ЗАВДАННЯ

Цілісність та етика дослідження є важливими напрямками діяльності в наукових установах. Зростає суспільна обізнаність щодо академічної етики та доброчесностіу дослідженнях, і нові методи ставлять нові етичні питання: великі дані викликають занепокоєння щодо конфіденційності та управління даними; а використання ембріональних стовбурових клітин може викликати релігійний або моральний протест.

Оскільки дослідження впливають на політичні рішення, медикаментозне лікування та технології, широка громадськість стурбована дотриманням принципу етичності їх застосування у суспільній практиці.

Дослідники перебувають під величезним суспільним тиском на їх публікаційну активність, і це може призвести до необхідності вибору ними однієї з альтернатив: з одного боку, отримання швидких результатів наукової роботи, а з другого – застосування наукових методів та отримання на їх основі суспільно значущих результатів.Йдеться, наприклад, провикористання зразків невеликого розміру, вибіркове використання даних та використання «найменшого опублікованого блоку». Такі практики є непродуктивними для надійних досліджень та розвитку коректної дослідницької культури докторантів. Більше того, вони ставлять під загрозу довіру населення до університетів. Університети повинні бути спроможними продемонструвати, що вони реагують на занепокоєння суспільстващодо дотриманняетики досліджень, починаючи від наукових методів до проблем приватного життя та добробуту тварин.

Забезпечення обізнаності про належне проведення наукових досліджень докторантів є важливим при розробці загального науково-дослідного принципу.

Ця обізнаність залежить від щоденних практик, яким піддаються кандидати у своєму дослідницькому середовищі.

Усвідомлення етичних питань, пов’язаних із конкретними методиками або ситуаціями, повинні бути закладені у щоденній практиці та постійно розвиватися. Готовність та консенсус усіх зацікавлених сторін дотримуватись високих стандартів та найкращих практик є критично важливими, якщо інститути мають розвивати обґрунтовану культуру досліджень. Цілісність досліджень повинен розвиватися в дослідницьких середовищах, а інституційні лідери повинні забезпечити чіткість та прозорість кодексів поведінки.

Університети повинні враховувати це у своїй політиці докторської освіти. Кандидати повинні мати знання національних та міжнародних кодексів етики та доброчесності. Вони повинні усвідомлювати етичні проблеми, пов'язані з їх дисципліною, і мати можливість передбачати такі проблеми у власних дослідженнях.

Для цього потрібна взаємодія між різними ініціативами: формальне навчання та підвищення обізнаності докторантів, призначення омбудсмена, визначення кращих практик та ясність щодо того, що неприпустимо, а також усвідомлення міжнародних та міжкультурних відмінностей.

ЦИФРОВИЙ ЗВ’ЯЗОК ДЛЯ РОЗВИТКУ ДОСЛІДЖЕНЬ

Університети, зокрема, і суспільство загалом стикаються з проблемами діджиталізації. Великі дані, відкриті дослідження - в тому числі використання соціальних медіа - та онлайн-навчання пропонують нові можливості взаємодії для дослідників.

Студенти та докторанти знаходяться у світі, де обмін інформацією та взаємодія відбувається з легкістю через Інтернет. Потенціал для обміну інформацією змінив дослідження та створив можливості для нових способів співпраці, які часто називають відкритими науками або відкритими дослідженнями.

Такі практики включають обмін даними перед публікацією, відкритий доступ до публікацій. Нові покоління кандидатів все більше будуть ознайомлюватися з моделями змішаного навчання з онлайн-контентом.

Інститути не можуть безпосередньо контролювати використання цифрових інструментів докторських кандидатів, але нові можливості для академічного діалогу та самостійного керування навчанням в Інтернеті підвищать компетенції та незалежність випускників докторантури, коли буде створена відповідна база.

Кандидати, які користуються цифровими можливостями, наукові керівники, а також керівництво університету можуть вчитися на власній практиці та досвіді. Однак університети повинні розробити узгоджену політику та інфраструктуру для обміну в Інтернеті та навчання в докторській освіті, які можуть бути використані узгоджено та відповідально у всій установі. Така політика повинна включати технічні, правові та етичні аспекти відкритих досліджень та відкритої освіти, в тому числі чіткі вказівки щодо визнання онлайн-курсів. Наглядовим органам мають вимоги щодо інформації про відкриті дослідження, а також чіткі стимули дотримуватися інституційної політики публікації, особливо щодо використання сховищ для відкритого доступу. Як і у всіх випадках, слід здійснювати постійний діалог в установі, щоб забезпечити актуальність та ефективність інституційної політики.