У березні 2017 р. виповнилось 100 років від початку Української революції 1917 – 1921 рр., що стала визначальним етапом у боротьбі української нації за відновлення своєї державності. Ті події були сповнені численних прикладів героїзму і самопожертви та дозволили відновити національну самосвідомість українців. Також вони привернули увагу світової спільноти до України як самостійного і важливого суб’єкта міжнародних відносин та стали підґрунтям для відновлення державної незалежності України наприкінці XX ст.

В подіях Української революції 1917 – 1921 рр. важливу роль відіграли викладачі та студенти українських ВНЗ, котрі завжди стояли у фарватері боротьби української нації за свої права. Оскільки епіцентром відродження української державотворення в той час виступив Київ, то закономірно, що в тих подіях особлива роль належала київським вишам, зокрема й нашому університету, який на той час мав назву Київський комерційний інститут.

Засновник і перший ректор нашого університету М.В. Довнар-Запольський та ще один наш викладач професор Л.М. Яснопольський – були обрані до виконавчого комітету організацій м. Києва. Цей громадський орган представляв нову, демократичну владу Києва і здійснював організацію всіх сфер міського життя в нових суспільно-політичних обставинах та за умов триваючої Першої світової війни, що в комплексі вкрай ускладнювало цю діяльність. Попри це зусиллям цієї структури в місті вдалось зберегти порядок та уникнути сплеску епідемій та голодування. Окрім цього, М.В. Довнар-Запольський продовжив діяльність із заснування нових вишів – став засновником Київського археологічного інституту та двох вишів в Криму, що сприяло зміцненню та розвитку системи освіти незалежної України. Ініціював він й укладення торговельного договору між Україною та Білоруссю у 1918 р.

Наприкінці 1917 р. Л.М. Яснопольський, який був одним з найкращих фінансистів на постімперському просторі, долучився до заходів Української Центральної Ради із запровадження національної грошової одиниці – гривні. При цьому Л.М. Яснопольський вперше у світовій практиці запропонував запровадити забезпечення паперових грошей не золотим запасом, а національним багатством держави. Йому ж належала заслуга розробки першого державного бюджету незалежної України, який був бездефіцитним та ідея про незалежність від виконавчої влади Національного Банку. Окрім цього, Л.М. Яснопольський був делегований до Українського земельного комітету при Генеральному секретарстві земельних справ Української Центральної Ради та взяв участь у розробці аграрного законодавства незалежної України.

Заступником Л.М. Яснопольського в Українському земельному комітеті при Генеральному секретарстві земельних справ Української Центральної Ради був обраний А.І. Ярошевич, котрий був визнаним фахівцем у сфері сільського господарства України та викладав у Київському комерційному інституті.

Чимало наших студентів та випускників були активними членами низки українських політичних партій, а декілька ввійшли до складу першого органу влади відроджуваної Української держави – Української Центральної Ради. Найяскравішою постаттю серед них був С.І. Березняк. Він закінчив Київський комерційний інститут у 1916 р. і потому вступив до армії. Саме від українських вояків він був обраний представником до Української Центральної Ради де був одним з небагатьох палких прибічників і провідників ідеї створення власних збройних сил. При цьому С.І. Березняк наголошував, що збройні сили мають формуватися з врахуванням світового досвіду та найновіших технічних досягнень – мати у своєму складі сучасну артилерію, авіацію, військово-морські сили тощо. Він також переконував, що без власних збройних сил Україна не збереже своєї незалежності, але оскільки до цих його ідей більшість тогочасних українських політиків не дослухались, то це спричинило чергову окупацію України. Сам С.І. Березняк загинув на початку 1920-х років у катівнях більшовицьких спецслужб.

Інший студент Київського комерційного інституту – М.М. Ковалевський, що теж став членом Української Центральної Ради, окрім цього з листопада 1917 р. по квітень 1918 р. обіймав посаду генерального секретаря продовольчих справ, а згодом – міністра продовольства Української Народної Республіки (УНР). В період Директорії УНР (кінець 1918 – 1920 р.) був міністром земельних справ. У 1920 р. емігрував і все подальше життя був одним з найбільш послідовних та активних виразників боротьби за відновлення політичної незалежності України на еміграції. Зокрема, у низці своїх праць відверто змалював всю облудність і бузувірство радянського режиму та його злочини проти України.

У 1917 р. Київський комерційний інститут закінчив П.Г. Тичина, який палко вітав відродження політичної незалежності України у тогочасних своїх поетичних творах. Зокрема, саме йому належить вірш присвячений героїчному подвигу українського студентства під Крутами в січні 1918 р. завдяки чому вдалось проголосити незалежність України та укласти договір про отримання військової допомоги у боротьбі з більшовицькою Росією. Можна припускати, що такий глибоко патріотичний і щемливий вірш був також і наслідком того, що у битві під Крутами з українського боку брали участь й студенти Київського комерційного інституту, тобто друзі П.Г. Тичини. Тому ця тема потребує свого подальшого дослідження.

Ще один студент Київського комерційного інституту і згодом визначний український письменник Ю.К. Смолич особисто брав участь у війні з черговою російською навалою на Україну – бився у складі армії Директорії УНР.

Випускник та викладач Київського комерційного інституту С.С. Остапенко був представником від УНР на переговорах з центральними державами в січні 1918 р. у Бресті, де було укладено Брестський мир. Згідно цього договору Україна отримала військову підтримку і змогла відновити свою незалежність. Навесні 1919 р. С.С. Остапенко очолив уряд Директорії УНР, ставши таким чином першим в історії України прем’єр-міністром. На цій посаді С.С. Остапенко одним з небагатьох тогочасних українських політиків виступав за тісну співпрацю з країнами Західної Європи (що можна розглядати і як прелюдію модерних євро-інтеграційних прагнень України) та за безкомпромісну боротьбу з більшовиками. Оскільки його позиція не знайшла підтримки, він добровільно пішов у відставку. Також відмовився емігрувати під час окупації України Росією у 1920 р., залишився в Україні і згодом був репресований радянськими спецслужбами.

У 1918 р. в нашому виші викладав (предмет «діловодство та рахівництво споживчих товариств») і ще один український прем’єр-міністр Б.М. Мартос. Він очолював український уряд після Остапенка.

Так само з осені 1918 р. у Київському комерційному інституті почав викладати О.М. Андерсон. Він був викладачем математичної статистики. Згодом О.М. Андерсон обіймав важливу посаду віце-директора Департаменту зовнішньої торгівлі Директорії УНР.

Професори Київського комерційного інституту брали дієву участь і в організації (влітку 1918 р.) презентації української продукції перед європейськими імпортерами. Для цього були запрошені наші професори П.Р. Сльозкін та В.Г. Шапошніков. Ще один професор київського комерційного інституту М.Б. Делоне у червні 1918 р. був делегований від Міністерства торгу та промисловості Української Держави на з’їзд з питань перевірочних палаток мір та ваги. А випускник інститут С.М. Драгоманов (син визначного українського вченого-історика) перебував на дипломатичній службі в період Гетьманату.

Також Київський комерційний інститут сприяв створенню Міністерства шляхів Української держави, надавши йому в оренду частину своїх приміщень у травні 1918 р. Загалом, в цей час площі інституту орендувались численними державними установами, навчальними закладами і навіть Українською Академією Наук. Так, тут проводились заняття для студентів Київського державного університету, а з травня 1918 р. – Юридичного інституту, ректор якого В. І. Синайський був професором нашого вишу. На базі нашого вишу у 1918 р. був заснований й Близькосхідний інститут.

Отже, наш університет активно долучився до справи відродження політичної незалежності України та розбудови національної державності. У цих процесах брали активну участь чимало наших студентів та викладачів. Тут згадані лише окремі з них.

А.І. Чуткий (д.і.н., проф., директор Музею історії КНЕУ)