Рубрика:  Історичні розвідки

УДОСТОЄНА ПРЕМІЇ КИЇВСЬКОГО КОМЕРЦІЙНОГО ІНСТИТУТУ

Кілька років тому, коли вишукувала інформацію про одного з наших колишніх ректорів Костянтина Григоровича Воблого, у відділі рідкісних та цінних книг Національної Парламентської бібліотеки України натрапила на видання 1913 року, що одразу  зацікавило насамперед написами на обкладинці: “Труды экономическаго семинарія проф. К.Г. Воблаго при Кіевскомъ Коммерческомъ Иинститутћ” та   “Удостоена преміи Кіевскаго Коммерческаго Института”.

Це була монографія “ВНЕШНИЕ РЫНКИ РОССІИ. 1. ПЕРСИДСКІЙ  РЫНОКЪ И ЕГО ЗНАЧЕНІЕ ДЛЯ РОССІИ”. Розкривши й погортавши книгу,  помітила, що майже половину її складають таблиці додатків (напевне дуже цінних для спеціалістів, можливо, й для теперішніх), а ще вміщені дивного вигляду діаграми і навіть вручну намальована карта тодішньої Персії. У зміст раритетної книги дуже не заглиблювалась. Хоч вона і “чіпляла”, і читалась (попри старий правопис) доволі легко, та на жаль, було просто обмаль часу.

Про автора – С.С. Остапенко –  тоді аж нічого не знала (та й у самій книзі не було навіть повного імені та по батькові). Бігцем оглянула довідник “Весь Киевъ на 1913 г.”, у надрукованому там списку викладачів Київського комерційного інституту такого прізвища не виявилося. Взагалі це міг бути хтось із тодішніх київських економістів, адже у роботі семінарія К. Воблого брали участь найпрогресивніші вчені, а Комерційний інститут на той час був визнаним (і не тільки в Києві) центром наукової думки. Нашвидку спробувала знайти хоч дещицю в Інтернеті, це теж тоді одразу не вдалося. То й відклалося додаткове зацікавлення і автором, і старовинною книгою “на потім”, аби у “цейтноті” не відволікатись від головної мети пошуку –  інформативного та ілюстративного матеріалу для замовленої мені університетською газетою “Економіст” статті про К.Г. Воблого (див. № 1075 – 1076, серпень 2003 “Він очолив інститут у найскладніший час”).

Вже у 2006 році, коли отримала ювілейну монету з серії “Видатні особистості України”, на реверсі якої довкола портрета були написи: “Сергій Остапенко лютий-квітень 1919 Голова Ради народних міністрів УНР”, звернувшись до “Енциклопедії Українознавства” під редакцією В. Кубійовича, довідалась:

Остапенко Сергій, економіст і політичний діяч родом з Волині. До 1917 р. доцент Київського комерційного інституту, 1917 р. член Центральної Ради (від есерів), український представник у господарчій комісії на мирових переговорах у Бресті Литовському (1918), міністр торгівлі й промисловості у першому уряді Директорії УНР (гол. В. Чехівський), з лютого до квітня 1919 року Голова Ради міністрів УНР, сформованої з поміркованих політичних угруповань (намагався – без успіху – дійти до порозуміння з Антантою). Залишився на Україні, мабуть, у 1931 р. був заарештований і загинув без вісті.

З цієї аж надто коротенької довідки і розпочався новий пошук інформації про нашого колишнього викладача – доцента Київського комерційного інституту. Відшукала анонс до випущеної монети:
Ювілейна монета "Сергій Остапенко" присвячена 125-річчю від дня народження Сергія Степановича Остапенка – українського державного діяча, економіста, професора...

Тепер вже мені стало відоме ім’я  й по батькові – Сергій Степанович – та ще нескладно було вирахувати рік народження – 1881. Трохи повнішим на інформацію виявився “Малий словник історії України”, що доповнив вже відоме мені:

ОСТАПЕНКО Сергій Степанович (1881 -1937) — політичний діяч, економіст, демограф. Закінчив екстерном Володимирський кадетський корпус у Києві (1909), Київський комерційний інститут (1913). Один із керівників партії українських есерів... У 1919-1920 — професор Кам'янець-Подільського університету, де читав курс статистики і демографії, згодом — професор харківських закладів. У 1937 репресований і розстріляний.

За малим словником був на черзі тритомник, потім довідник “Уряди України в ХХ столітті”, далі знов Інтернет, в якому хоч і бракує конкретної інформації, а часом є й неперевірені, й навіть перекручені відомості, та все одно різними варіантами запитів можна віднайти хоч посилання на якісь роботи серйозних дослідників. Отак по крихтах і збиралась вервечка фрагментів життєпису колишнього нашого студента, викладача, урядовця, вченого-економіста. І, як зазвичай, чим більше опрацьовувалось джерел, тим більше виникало нових запитань і варіантів нових напрямків пошуку, адже немає в жодному матеріалі повної дати народження, а щодо смерті, то є навіть розбіжності року (1931, 1933, 1937). Так само про походження у різних довідниках є нестикування, наприклад на сайті “Указатель имен” вказано, що С. Остапенко “из дворян”. Цікаво було дізнатись хоч дещо про батьків і про дитячі роки, і про рівень освіти на момент його вступу до Комерційного, і, безумовно, яким було студентське навчання в 1909 – 1913 роки. Та й не менше цікавить, як використовував набуті економічні знання у подальшому житті, та ще й у такі непрості часи.

Поступово вимальовувалась біографія: народився Сергій Остапенко в листопаді (числа 18?) 1881 року в містечку Троянів на Волині (тепер це село Троянів, Житомирської обл.) в родині незаможного селянина. Про батька, крім імені Степан, відомо, що підробляв гужовим перевезенням вантажів, про матір невідомо нічого, так само про братів чи сестер. У дванадцятирічному році вступив до місцевої початкової школи, а по закінченні її в 1897 році поїхав навчатися до Білокриницької чотирикласної сільськогосподарської школи, що на Кременеччині. (Звернулась листом і до цієї школи, але, на жаль, безрезультатно.) Після випуску з цієї школи трохи вчителював у містечку Турійськ, допоки за політичні погляди не потрапив на три роки до ув’язнення, а, звільнившись, у пошуках роботи перебрався до Києва.
Про діяльність С. Остапенка, крім згаданих довідників, можна знайти вже тепер у Інтернеті на Урядовому порталі:

До 1917 приват-доцент Сергій Степанович Остапенко викладав політичну економію у Київському комерційному інституті. У революційних подіях 1917 року активної участі не брав. У січні 1918 р. С. Остапенка включено як економічного радника до господарчої комісії української мирної делегації на переговорах у Брест-Литовському (нині Брест, Білорусь). В березні 1918 р. увійшов до комісії з товарообміну з Центральними державами, яка була утворена при РНМ УНР і отримала досить широкі повноваження на переговори й підписання умов. За часів гетьманату Павла Скоропадського Сергій Остапенко від травня 1918 р. працював у складі економічної комісії при українській мирній делегації на переговорах з делегацією радянської Росії у Києві. В січні 1919 р. призначили міністром народного господарства у складі першого уряду Директорії, в лютому (на цей час С. Остапенко вже був позапартійним) довірили укласти новий Кабінет народних міністрів, який очолював до квітня.
Паралельно з урядовою С.С. Остапенко вів викладацьку діяльність, читав лекції з політичної економії, економічної географії України, економічної політики та економіки промисловості для студентів економічно-адміністративного інституту, учнів кооперативної школи, слухачів консульських курсів і курсів фахівців із тваринництва.

Після квітня 1919 року, коли очолюваний ним уряд відправили у відставку, Сергій Степанович займався тільки викладацькою та дослідницькою роботою. Викладав у Кам’янці-Подільському в Українському університеті, ректором якого був Іван Огієнко, але з приходом більшовиків від еміграції за кордон разом з іншими викладачами відмовився, напевне не очікував небезпеки з боку нової влади, наприкінці 1920 р. повернувся до Києва.

Коли в 1921 р. розпочалися у Верховному надзвичайному трибуналі слухання справ над діячами партії соціал-революціонерів, професора С. Остапенка запросили як свідка, але по ходу перевели до лави підсудних, пригадавши його ще юначу прихильність до соціал-революціонерів. І хоч ніякої вини не визнав, отримав 5 років таборів. Та взявши до уваги «цінність Остапенка як наукової сили», вирок  змінили, призначивши замість заслання примусові роботи за фахом. Сергій Степанович  став працівником з економічних питань журналу "Червоний шлях" і професором Інституту народного господарства.  В 1931 році С. Остапенка знов заарештували, і є версія, що потрапив до таборів, де й зник без вісті, за іншою версією – був розстріляний у 1937 році. Реабілітований посмертно у 1991 році.
Серед наукового доробку С.С. Остапенка друковані та електронні довідники вказують: монографії з питань зовнішньої торгівлі сільгосппродуктами - «Мясной экспорт»  (1912),  «Экономия скотоводства и хлебные пошлины» (1914);  підручники: “Економічна географія України”, “Політична економія”, "Курс статистики і демографії" та дослідницькі праці: «Важливіші властивості українського народу в порівнянні з іншими народами» (1920), "Енергетика громадського господарювання за 1913 та 1923 роки" (1925).
С. Остапенко був активним популяризатором знань, друкувався в економічних виданнях, зокрема у літературно-політичному журналі «Червоний шлях» (№ 1-2 1924) опубліковано його роботу “Капіталізм на Україні”.

І хоч серед бібліографічного переліку знайомої назви книги про Персидський ринок, що зацікавила мене ще у 2003 році, я не знайшла, та була впевнена, що вказаний на обкладинці автор С.С. Остапенко – саме Сергій Степанович. Як виявилося, написана монографія була не вченим економістом, а студентом ККІ, випускником 1913 року. Опублікована ця дипломна робота була спочатку у журналі “Известія Киевскаго Коммерческаго Института” і, за визначенням Учбового комітету ККІ (на чолі з директором інституту М. Довнар-Запольським), рекомендована до друку окремою книгою в рубриці “Труды экономическаго семинарія професора К.Г. Воблаго при Кіевскомъ Коммерческомъ Институте”, та ще й позначена грифом: “Удостоєна преміи Кіевскаго Коммерческаго Института”.
На той час Сергій Остапенко принаймні два роки вже був активним учасником економічного семінарія. Як писав на початку 1912 року у листі до міністра промисловості й торгівлі директор ККІ М. Довнар-Запольський: «… професор К. Воблий на своєму семінарі економічних наук приділяв особливу увагу східній торгівлі…  студент С.С. Остапенко впродовж поточного (1911) надрукував у «Вестник Фінансов» цілу низку робіт, присвячених дослідженню російського імпорту в Персію на підставі матеріалів персидських митниць…». У своєму листі Мітрофан Вікторович просив включити студентів ККІ до експедиції по вивченню російських торгових зносин зі Сходом. На жаль, склад експедиції вже був сформований.

А самостійно відряджати студентів закордон  стало можливим трохи пізніше, вже з 1912 р. (після присвоєння інституту статусу державного). Студентів направляли не лише до європейських країн: Болгарії, Італії, Бельгії, Франції, Португалії, Баварії, але і до США, Японії, Туреччини, Персії, Сирії та Палестини, Монголії, Китаю. Звіти про закордонні відрядження також вміщувалися в «Известиях ККИ». Потім звіти (деякі скорочено, деякі у повному обсязі) стали видаватися окремими збірками під назвою «Отчеты о заграничных командировках студентов Киевского коммерческого института». Відомо про чотири таких випуски. До речі, у другому випуску опублікована ще одна наукова робота С. Остапенка – «Торговыя палаты в Германии».

Саме в 1913 році студента економічного відділення С. Остапенка, удостоєного премії ККІ, згідно з ухвалою наукової ради інституту,  відрядили до Німеччини для поглиблення знань з економіки. Це було переддипломне закордонне відрядження для роботи у німецьких бібліотеках.
Слід зазначити, що у списку джерел, використаних при написанні роботи про Перський ринок, із 22 назв чотири – це оригінальні праці тогочасних німецьких економістів. Можна здогадатись, що Сергій Степанович непогано володів цією іноземною мовою, оскільки по ходу тексту використано чимало фраз німецькою. Та ще й із поясненням: “Привожу цитаты в оригинале, который всегда лучше сохраняет оттенки смысла, и помещаю в сноске перевод”. А якщо взагалі говорити про стиль викладення наукового матеріалу, то просто дивно, якою живою образною мовою написано. Наведу для прикладу невеличкий уривок (мовою оригіналу, але у сучасній транскрипції):

“... необходимо, чтобы будущий потребитель знал, что существует такой-то продукт, который может удовлетворить его потребность. На этой почве создалась современная реклама, которая, начиная с нехитрых газетных объявлений, проходя снаружи и внутри все доступные  здания, столбы и заборы, шествуя  в виде различного рода процессий и разъезжая по улицам  на разукрашенных автомобилях, фиксируясь различного рода световыми эффектами, и кончая раззолоченными  витринами магазинов, всюду рыщет за потребителем, не оставляя его ни днем, ни ночью”.

Погодьтеся, сказане понад сто років тому про неослабне й безперервне полювання реклами за користувачем звучить дуже сучасно. Не буду переобтяжувати газетну статтю іншими прикладами, але повірте, що цього разу прочитала книжку дуже уважно й дізналася багато цікавого. Автор (хоч і студент, але вже зріла світоглядно та й професійно сформована особистість) детально розглядає розвиток торгових відносин Росії з Персією, що зародилися ще в 16-му столітті, але цілеспрямоване проникнення російських підприємців на ринки Персії по суті почалися лише у 80-х роках 19-го століття. А до того вироби з Росії потрапляли до Ірану виключно завдяки персидським та вірменським торговцям. С. Остапенко проаналізував причину успішного захвату Росією першого східного ринку, тим не менше, зробив висновок, що російські товари знайшли попит лише у північних районах Ірану, бо конкурувати з англійськими в районі Перської затоки не могли. В роботі наведено чимало конкретних пропозицій та багатющий матеріал для практичного використання. Зрозуміло, чому вона була одразу так високо оцінена, та й сьогодні ця книга може цікавити дослідників з питань історії розвитку міжнародної торгівлі.

По закінченні інституту Сергій Степанович працював приват-доцентом ККІ. В цей же (1913) рік виконується ще один ґрунтовний труд, підготовка й видання підручника «Хрестоматiя по экономической политике - Т. I : Экономiя промышленности / составители:. С. И. Гольдельман, А. Н. Куприц, С. С. Остапенко». -  Це спільна робота хранителя Музею Товарознавства  й молодих викладачів Сергія Остапенка та Соломона Гольдельмана.

1918-1921 рр. – період коли українська наука переживала піднесення й визнання світової науки, були й роками плідної праці науковців Київського комерційного інституту. У новоствореній Українській академії наук, в її установах та комісіях працювали чимало викладачів,  в тому числі й С. Остапенко. Так само в числі перших він включився у роботу заснованого Р. Орженцьким у 1920 р Київського товариства економістів, куди увійшли й викладачі тепер вже інституту народного господарства: Є. Слуцький, К. Воблий, М. Птуха, Л. Яснопольський.  
В цей  час виходить друком книга С. Остапенко, «Економічна географія України». К., 1920. (216 с), і автор набуває визнання як економіко-географ. Тепер він належить до списку учених, які першими в історії української науки створили підручники з економічної географії, визначивши її як науку й навчальну дисципліну. До речі всі автори цих підручників – викладачі Комерційного інституту. Першим був "Учебник экономической географии" (1911) В. Кістяківського, другим "Экономическая география Украины" (1919) К. Воблого, цей підручник був найповнішим і витримав 6 перевидань. Найперше з видань я знайшла у відділі рідкісних книг і прочитала майже не відриваючись, так цікаво написано, ніби це не підручник, а художнє видання.

Признаюся, що ще дуже хочеться почитати дослідницький труд С.С. Остапенка вже часів його роботи у Кам’янці Подільському в Українському інституті, де професором читав лекції з політичної економії, економічної географії України, економічної політики, та видав, крім підручників “Політична економія” (1920), "Курс статистики і демографії" (1920), дослідницьку роботу  – «Важливіші властивості українського народу в порівнянні з іншими народами», видання якої в 1920 році фінансувала Кам’янець-Подільська губернська народна каса держкредиту. Сподіваюсь, цю брошуру, видану накладом 1500 примірників, можна знайти.
Словом, пошук триває.

Людмила Рінгіс, голова правління клубу “Дорогами до прекрасного”