У вересні в Конференц залі Будинку Учителя відбулася зустріч з одним із дослідників проблем інформаційного суспільства, інновацій та мережевої безпеки Річардом Беннеттом (США). Слухати (а по завершенню доповіді ще й обговорювати) збиралися про врівноваження інтересів авторів і споживачів, баланс між поширенням контенту та інтелектуальним піратством. Майже всі місця були зайняті, і, що приємно, переважно молодими українцями, а це свідчить про небайдуже ставлення нового покоління до цього вкрай актуального питання (особливо згадуючи «інтелектуальнопіратські» стосунки США та України).
Перші хвилин 20 довелося слухати виключно англійською, хоча організатори обіцяли синхронний переклад і видали належне обладнання кожному, хто засумнівався в своєму знанні «американської англійської». Незважаючи на значну затримку перекладу, виступ не призупинили. Коли ж в навушниках зазвучав м’який жіночий голос, виявилося, що це єдиний приємний момент перекладу: повільний, незв’язний і, скоріш за все, непрофесійний, він дуже погіршував розуміння доповідача аудиторією
Беннетт не вчинив інформаційної революції, загального хвилювання, чи бурних реакцій. Говорив він просто, дещо плутано і, головне, про добре нам відому ситуацію піратства в світі. До речі, про Україну він не говорив, бо, як сам зазначив, мало що про неї знає. То постає питання: чим корисна ця доповідь саме для наших громадян? Чи можна «приміряти» досвід США (бо про нього загалом і йшлося) з його розвитком інформаційних технологій, суцільною комерціалізацією, навіть менталітетом і Україну? Не говоримо, що ми на протилежних сторонах, але в цих справах ми на різних берегах – це точно.
Беннетт стверджував, що дуже важливо знати справжню ціну контенту, за який творець бажає отримати гроші. У нас же інше ситуація: платити чи не платити за контент – це ще питання? Наша держава «не втручається» в стосунки митець-споживач, якщо вони знаходяться на території всесвітнього павутиння. Можливо, зовсім скоро законопроект затвердять і приймуть, але чи буде він дієвим?
Багато акцентувалося на створенні платформи, де б митці давали право на користування своїми творами задешево, якщо навіть не забезкоштовно. За деякий контент, як наприклад, музика, фільми можна і не платити, адже свої кошти він матиме з прокату і продажу дисків, – стверджував доповідач. При цьому, Беннетт обурювався, що авторські права його друга-музиканта (США) порушуються і той живе бідно, як сказав Бенкет, «в маленькому будинку». Знову ж таки цікавий момент. Один і з слухачів після виступу запитав у Річарда, чи знає він, що Україна – країна бідна і саме тому ми не в змозі купувати дорогий контент? Беннетт відповів, що мало знає про нашу країну. Готувати серйозну доповідь (зустріч відбулася за сприяння Посла США в Україні) і не освідомитися про її рівень, що особливо важливо, враховуючи тематику і специфіку теми доповіді, – не дуже професіонально.
Ми багато почули про ідею «вільної платформи», історію створення великих пошукових систем, соцмереж, досвід США у боротьбі з піратством, але як врівноважити інтереси автора і споживача (погодьмося, що до «вільної платформи» ми ще не готові) в Україні так і не дізналися.
Наостанок Річард Беннетт викликав овації відповіддю на питання слухача: «То чому, на Вашу думку, в Україні існує інтелектуальне піратство?». Вона була дуже лаконічною і, головне, не дуже відрізнялася від відповідей багатьох наших можновладців на важливі нагальні питання.
«Не знаю», – щиро сказав Беннетт.

Шпак Юлія

за інформацією сайту http://www.intelvlas.com.ua/