На основі узагальнення базових моделей економічних криз та емпіричного аналізу 22-х валютних, банківських, боргових і біржових криз Д.Г. Лук’яненко виділив основні їхні індикатори та окреслив логіку розвитку фінансових криз та систему антикризового менеджменту (рис.1).

Загалом, дослідження ключових аспектів зародження перебігу і розв’язання сучасних криз дозволило стверджувати, що:

• Найбільш масштабними, динамічними та впливовими на сучасний світогосподарській розвиток є фінансові кризи, які із національних (локальних) можуть переростати в міжнародні (регіональні), а за певних передумов і в глобальні. Національні уряди і МВФ виявили неспроможними упереджувати та нейтралізувати їх «ланцюговий» розвиток, зокрема із-за відсутності дійових регулятивних засобів впливу на потоки приватного спекулятивного капіталу. В період, коли вже сповна проявились негативні симптоми фінансової глобалізації, кризова «інфекція» придушувалась хіба що завдяки її «фрагментності» та «вибірковості», а не національним імунітетом та міжнародним лікам;
• вкрай важливим стає розуміння безпрецедентно непродуктивного і навіть шкідливого для становлення нових ефективних економік використання величезних фінансових ресурсів, що акумулюються в міжнародних фінансових організаціях і перерозподіляються за традиційними схемами без врахування новітніх глобальних трансформацій. Ефективному міжнародному моніторингу для запобігання (нейтралізації) фінансових криз має сприяти оновлення функцій і механізмів діяльності МВФ та Світового банку, розширення компетенції СОТ в регулюванні інвестиційно-фінансової сфери, діяльність нових міжнародних організацій – форуму фінансової стабільності та Групи -20;
• на сьогодні світ залишається практично не готовим здійснювати системні антикризові заходи, адекватно реагувати і відповідати на сучасні глобальні виклики і «шоки», що підтверджує і сучасний розвиток подій у світовій економіці і політиці.

Дослідницький інтерес українських науковців Лук’яненко Д.Г. пропонує зосередити на оцінках рівня залежності нашої держави від зовнішніх (глобальних) факторів впливу, якості державного і підприємницького антикризового менеджменту.

Одночасно, професор Лук’яненко Д.Г. вважає, що у новітній історії глобальних криз не було, оскільки не було і по справжньому глобальних викликів, а людству вдавалось забезпечувати умови більш-менш безпечного розвитку. За його переконанням гіпотетично глобальна криза матиме лише дві альтернативи вирішення – якісне оновлення світу у всіх системних компонентах або світова дезінтеграція.

У більш широкому контексті циклічності світогосподарського розвитку, теорія економічних криз, що мають насамперед фінансову основу розвинута у колективній монографії, підготовленій під загальною редакцією Д.Г, Лук'яненка та А.М. Поручника. Принципово важливим є розкриття Лук’яненком Д.Г. фінансового глобалізму як процесу, пов'язаного з інтернаціоналізацією національних фінансових систем країн світу та розвитком економічних відносин з приводу акумулювання, використання та привласнення фінансових ресурсів за межами національних кордонів, які нині перетворюються у важливий компонент механізму глобального економічного циклу.

При цьому він на підставі об'єктивного аналізу стверджує, що вплив фінансового глобалізму на національні бізнес-цикли неоднозначний, оскільки, з одного боку, він надає глобальному економічному циклу цілісної структури та внутрішньої єдності, а з другого – формує передумови для хвилеподібних припливів капіталу в окремі країни та його несподівані відпливи, викликаючи, таким чином, гострі кризові явища в країнах і регіонах світу.

Більше того, за оцінкою Д.Г. Лук'яненка, фінансовий механізм глобальною економічного циклу стимулює процеси над-концентрації глобального капіталу в невеликій групі постіндустріальних держав, створюючи своєрідний «фінансовий колоніалізм» відсталих країн. При цьому, характер проходження бізнес-циклів значною мірою залежить від ступеня та ефективності інтеграції держав у світову фінансову систему.

Оцінюючи режими циркуляції глобального капіталу у світовому господарстві наприкінці XIX - початку XX ст. та у нинішній час, Д.Г. Лук'яненко зазначив, що якщо сто років тому проблема перенагромадження капіталу у розвинутих країнах вирішувалася, головним чином, через Його вивезення у відсталі держави, то сьогодні країни, що розвиваються, стали головними центрами його нагромадження, тоді як держави-лідери - його споживачами.

За його оцінкою, тривале структурне нагромадження у світовій економіці фінансових дисбалансів стало детонатором глобальної економічної кризи 2007-2008 рр. При цьому, як вважає Д.Г. Лук'яненко, «ключовими передумовами виникнення глобальної економічної кризи є: доступність кредитного капіталу та лібералізація фінансово-кредитного регулювання;наявність надлишкових, вивільнених від торгівлі нафтою, фінансових ресурсів та активізація діяльності суверенних фондів багатства, що у свою чергу забезпечило динамічне зростання попиту на фінансові активи, втому числі і похідні цінні папери; стрімке зростання сектору фінансових послуг та збільшення маси фінансових послуг порівняно з реальним сектором економіки; безконтрольне зростання іпотечного кредитування (без належної оцінки ризикованості) та масова секритизація виданих кредитних позик;підвищена міжнародна мобільність банківського капіталу; дерегуляція глобальних фінансових ринків, а також відсутність ефективної глобальної координації в системі контролю та нагляду за банківською діяльністю; наявність диспропорцій і суперечностей між виробничим та споживчими ринками, а також країнами першого і третього світу; посилення глобальної інфляції; значна доларизація світової економіки; інтернаціоналізація банківського капіталу та глобалізація фінансів».

Зазначимо також, що Д.Г. Лук'яненко вважає - сучасні фінансові механізми передавання кризової інфекції зумовлюють глобальний характер кризових шоків, справляючи через стан окремого сегмента чи «глобального гравця» фінансового ринку вирішальний вплив на стан фінансово-кредитної системи у глобальному масштабі.

У цілому, на його думку, для запобігання фінансових криз необхідно створювати Світовий центральний банк. Фактично, він веде мову щодо перетворення у таку установу МВФ. який вже має необхідну організаційну структуру, але для успіху своєї місії повинен: 1) узяти під суворий контроль утворення, міжнародних резервних активів; 2) навчитися правильно розподіляти майбутню пропозицію світової ліквідності, уникаючи як її надлишку, так і нестачі; 3) міцно прив'язати емісію міжнародної резервної валюти до реального процесу обміну й утворення світових боргових зобов'язань на комерційній основі; 4) розподіляти кредитні ресурси так, щоб одночасно забезпечити світову економічну стабільність і сприяти вирішенню питань сталого розвитку.

До цієї ідеї впритул наближається ідея теоретичної моделі світоустрою, ключовими принципами якої Д.Г. Лук'яненко разом Із А.М. Поручником вважають такі:

1. Гнучкість інституційної структури, що передбачає формування оперативної економічної системи, здатної вчасно делегувати необхідні повноваження на рівень найефективнішого розв'язання проблеми, адекватно реагувати на глобальні загрози ташвидко залучати експертів.
2. Чіткий розподіл формальних і неформальних повноважень між різними суб'єктами глобальної системи прийнятні рішень з метою уникнення дублювання форм і функцій інститутів.
3. Професійна автономність суб'єктів прийняття рішень, запобігання будь-якому тиску з боку різноманітних груп впливу, зокрема неформальних.
4. Прозорість глобальної системи, підзвітність її елементів, адекватна професійна та неупереджена реакція на суспільні перетворення.
5. Забезпечення справедливої, вчасної та всебічної поінформованості ключових учасників глобальної інституційної системи.
6. Застосування уніфікованої системи норм, правил і регуляторних стандартів до однорідних учасників глобальної інституційної системи.
7. Полівекторність моніторингу і контролю в процесі виконання рішень, організація доступу вповноважених структур до правдивої інформації.
8. Організація різнобічної, різнорівневої, чіткої та формалізованішої системи примусу і покарання на основі економічних санкцій.
9. Рівний доступ до суспільних благ та справедливий їх перерозподіл.
10. Економіко-екологічний симбіоз для забезпечення стійкого економічного розвитку та запобігання силовому перерозподілу благ.
11. Збереження і стимулювання культурної диференціації як базису стійкого довготермінового розвитку глобального суспільства і водночас механізму запобігання масовому ідеологічному зубожінню націй.

Автори цих принципів зазначили, що найбільш адекватним є мережевий характер організаційної структури при необов'язковості формування глобального уряду з єдиним центром прийняття рішень, але, при цьому, ключовими центрами прийняття рішень у глобальній інституційній системі мають бути: держава або її представницькі органи, міжнародні організації глобального типу, представники великого транснаціонального бізнесу та глобальних мережевих структур.