Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Відомі викладачі

 

ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКИЙ Митрофан Вікторович (1867-1934), історик, історіограф, фольклорист, етнограф, економіст.Автор наукових трудів з етнографії, соціально-економичної та политичної істории Білорусі, Литви, Росії, України, Польщі.Професор російської історії Київського інституту Св.Володимира,засновник вищих комерційних курсів і перший директор Київського комерційного інституту 1906 – 1917 років. Очоливши вищий економічний навчальний заклад, виявив себе талановитим організатором і в короткий термін вивів очолюваний ним інститут у число престижних економічних навчальних і наукових закладів.

Детальніше див. Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок –    Довнар-Запольський – засновник Alma mater

 
ОСТАПЕНКО Сергій Степанович (1881-1937) – економіст, державний діяч, Голова Ради Народних Міністрів УНР (лютий-квітень 1919).

Випускник ККІ (1913), приват-доцент ККІ (1917). 1921 р. притягався до суду як колишній есер, був засуджений до 5 р. таборів, але «враховуючи наукову цінність», міру покарання замінили роботою за спеціальністю, працював професором КІНГу та редагував науково-політичний журнал. 1931 р. знову був заарештований, загинув у таборах.

Див. «Економіст» №22-25 за 2011 р. «Враховуючи наукову цінність» та «Удостоєна премії Київського комерційного» у № 28-30 за 2009 р. 

РУСОВА Софія Федорівна (1856-1940) - педагог, громадсько-освітня діячка, організатор перших дошкільних закладів у Києві, одна з організаторів українського жіночого руху  Дружина О. Русова. Активно працювала у Київській громаді, Одеській Українській громаді, Харківському товаристві грамотності, була головою Національного комітету учителів, влаштовувала прилюдні народні читання, організовувала таємні народні школи.

Стаття Софія Русова: „Я присвятила Україні усе своє життя”.
автор: Людмила Рінгіс,голова правління клубу «Дорогами до прекрасног
о», член Національної спілки журналістів України.

З 1909 р. - викладач і професор на Вищих жіночих курсах А.Жекуліної та Фребелівського педагогічного інститут у в Києві. У комерційному інституті викладала французьку мову (1909-1910). Співзасновниця і співредактор педагогічного журналу "Світло" (1910-14). З квітня 1917 р.  - член Української Центральної Ради. В період Гетьманату очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти Міністерства народної освіти Української Держави.У 1922 р. емігрувала до Чехо-Словаччини. З 1923 р. - професор педагогіки Українського педагогічного ін-ту ім. М.Драгоманова у Празі. До 1938 р. очолювала діяльність Української національної жіночої ради. Померла у Празі.

 див. Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок – Шевченкіана клубу

РУСОВ Олександр Олександрович  (1847-1915) – видатний земський статистик, філолог, етнограф, фольклорист, громадський діяч.

З вересня 1908 р. і до останніх днів життя працював у ККІ, поєднуючи викладацькі обов’язки з редагуванням журналу “Известия Киевского Коммерческого Института” та громадською діяльністю. Помер 8.10.1915 р. у Саратові, куди під час Першої світової війни був евакуйований ККІ.

Детальніше див. Клуб «Дорогами до прекрасного» -    Інформаційний блок – Шевченкіана клубу

СЛУЦЬКИЙ Євген Євгенович (1880 - 1948) – економіст, математик, статистик, видатний учений, який вплинув на розвиток сучасних економіко-матем. до­сліджень, передбачив появу нових економічних наук.

З 1909 р., ще студентом університету  Св.Володимира, став членом Товариства економістів, що діяло при комерційному інституті, робив ґрунтовні доповіді, виконував обов’язки секретаря. З 1912 по 1926 рік викладав у ККІ ( КІНГ).

Див. «Економіст»  статті Л. Рінгіс  «Велике бачиться на відстані» № 17-18 за 2011, та «Усвідомлення свого обов’язку перед наукою» № 23-25 за 2008

БАЖАЄВ Володимир Гаврилович (1865-1916) — вчений у галузі сільськогосподарської економіки і ста¬тистики, професор КПІ (1903-1916), декан с/госп. відділення КПІ (1906-1908). Член фінансово-економічної комісії профільного Міністерства. Член ради Київського товариства грамотності і правління Київського товариства сільського господарства та с/госп. промисловості.
1907-1916 рр. — викладав у ККІ, з 1911 р. — позаштатний ординарний професор кафедри статистики й еко¬номічної географії, входив до Товариства опіки над вищою комерційною освітою м. Києва (1909 -1912). Читав на економічному від¬діленні курси економічної географії, с/госп.  економії, с/госп.  статистики, с/госп.   політики,  на ко¬мерційно - технічному відділенні — еко¬ном. географію. Зав. кабіне¬том економ. географії. Один із засновників Товариства економістів при ККІ, обирався його головою.

ДЕЛОНЕ Микола Борисович (1856-1931) – вчений математик, професор КПІ, зав. кафедри теоретичної механіки. Автор наукових праць з алгебри, теоретичної та практичної механіки, деталей машин та механізмів, планеризму. Засновник Київського товариства повітроплавання (1909).
У 1908-1920 рр. у ККІ читав лекції з фізики, завідував фізичним кабінетом, керував фізичним семінаром,
входив до Товариства опіки над вищою комерційною освітою м. Києва (1909 -1912).

ПУРІЄВИЧ Костянтин Адріанович (1866-1916) – видатний ботанік, фізіолог рослин. Автор наукових відкриттів у дослідженні дихання рослин, процесу фотосинтезу.
Закінчив Київський університет Св.Володимира. З 1900 р. – професор кафедри ботаніки. Одночасно читав лекції в інших вищих закладах Києва.
У ККІ (1912-1915), крім читання лекцій, завідував біологічним кабінетом при музеї товарознавства.

ДЕ-МЕТЦ Георгій Георгійович (1861-1947) – вчений фізик, професор. Автор наукових робіт з оптики, ректор КПІ (1919-1920), керівник Київського відділення Російського технічного товариства.
У ККІ викладав фізику як нештатний професор, член Опікунської ради ККІ (1916-1919), у 1926 -1930 рр. працював штатним професором у КІНГу.

КУРЦ Борис Григорович (1885-1938) – український історик, синолог, сходознавець, педагог, учень М. Довнар-Запольського.
У 1917 – 1930 професор ККІ (КІНГу), читав лекції  і вів семінари з різних історичних дисциплін в т.ч. і Сходознавства. З його ініціативи під егідою інституту був виданий спеціалізований науковий збірник «Сходознавство» і створено кабінет сходознавства у 1925 р. Автор історичного нарису «Київський Інститут Народнього Господарства за роки 1917–1927».

ОГІЄНКО Іван Іванович (1882-1972) – український учений (філолог, історик, теолог), політичний, громадський і церковний діяч. По закінченні Київського університету Св. Володимира (1909), працював у Київському комерційному інституті, з 1915 р. – приват-доцент кафедри української мови й літератури університету Св. Володимира, з 1918 – професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету, засновник і перший ректор Кам’янець-Подільського українського університету (1918-1920), викладав українську мову у Львівськії учительській гімназії (1924), професор церковно-слов’янської мови і палеографії Варшавського університету (1926-1932). У 1940 р. був пострижений в чернецтво й невдовзі висвячений (під ім'ям Іларіон) єпископом Холмським і Підляським. 1944 р. виїхав до Швейцарії, а 1947 р.  –  до Канади. 1951 р. на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний главою Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу.
Автор понад 1000 наукових праць з українського мовознавства, культури, історії церкви, канонічного права. Опублікував багато словників, методичок і посібників: «Вчімося рідної мови», «Порадник студентам, вчителям і всім тим, хто бажає навчатись української мови». Переклав «Слово о полку Ігоревім», над перекладом Біблії працював  1936-1955 рр. Редагував журнали «Слово істини», «Наша культура», «Віра і культура», заснував 30-томну «Бібліотеку українознавства». У своїх працях осмислював духовний та історичний досвід народу, написав  твір «Наш бій за державність». Утім переважна більшість творів І. Огієнка недоступна широкому українському читачеві. Значна їх частина перебуває за кордоном — у Польщі, Швейцарії, Канаді, Німеччині.

КОНРАД Микола Йосипович (1891-1970) – видатний учений-сходознавець, педагог, засновник радянської школи японознавців, професор (1926), академік АН СРСР (1958, член.кор.- 1934).

Викладацьку діяльність розпочав у Київському комерційному інституті після закінчення у 1912 р. Петербурзького університету та Практичної східної академії. Викладав японську та китайську мови. Ним була розроблена програма курсу, розрахована на шість семестрів, програма семестрових і випускного іспитів та посібник для занять. У 1914 р. був направлений до Японії на стажування й до ККІ більше не повернувся. Згодом викладав у вищих навчальних закладах Орла, Ленінграда, Москви, а також займався науковою роботою по вивченню японських історичних документів епохи Мейдзі та укладанням японсько-російського словника. У 1938 р. був заарештований як «японський шпигун». Піддавався побиттям і тортурам, був відправлений до виправного трудового табору, працював на лісоповалі. Клопотанням високих науковців, в тому числі й президента АН СРСР справу переглянули, у 1941 р. М. Конрада було звільнено. Відтоді проживав у Москві й до останнього дня життя займався науковою роботою.Основні праці з літературознавства, мовознавства, історії та історії культури Японії, Китаю та Кореї, а також переклади письмових пам'ятників цих країн на російську мову.Голова редколегії серії «Літературні пам'ятки» (1962-1979), редактор «Великого японсько-російського словника» (1970), за який нагороджений урядом Японії орденом Вранішнього сонця 2-го ступеня(1969), та відзначений Державною премією СРСР  (1972, посмертно).

стаття: "ЗНАННЯ МОВ – ЗАПОРУКА УСПІШНОСТІ"

 

 






 

Остання редакція: 30.08.16